Моя дорога матусю, — Здається, мені доведеться залишитися тут ще трохи, оскільки мені не варто відмовлятися від зустрічі, тому я мушу чекати, доки закінчиться китайська справа. Однак, як на мене, справи ведуться набагато більш задовільно, що я більше не маю таких вагомих причин бажати повернутися, як у мене, особливо тому, що моє здоров’я краще, якщо це можливо, ніж усе моє життя. У мене не було ні одного дня хвороби, ні найменших симптомів, схожих на хворобу. Це справді чудово, як клімат погоджується зі мною, я, яка раніше думала, що не витримає тропічного літа протягом одного місяця. Тепер, коли я так багато сказав про себе, я розкажу вам про невелику експедицію, яку ми здійснили минулого разу проти Бравсів
тиждень, який, хоч і не приніс нічого чудового, але приніс нам усім користь.
Минулої середи, о 4 годині ранку, ми вирушили з міста до гір Білих Хмар, взявши з собою 100 чоловіків, 20 французів. Наша мета була наполовину бізнесом, наполовину задоволенням; ми хотіли подивитися, що відбувається в нашому районі, чи збираються якісь Хоробри, і зробили це приводом для пікніка. Після півторагодинного маршу вгору схилом гори ми досягли буддійського храму на вершині, де розмістилися та поснідали. Потім ми прогулялися до найвищої сусідньої вершини, звідки відкривався неймовірний краєвид на багато миль навколо, 96 сіл, розкиданих серед рисових полів біля наших ніг. Зараз ми помітили біля підніжжя гори закріплений табір, який містив приблизно 50 або 60 наметів і, ймовірно, 1000 чоловік, на відстані приблизно 3 миль по прямій. Було негайно вирішено напасти на цей табір, і з цієї причини нам довелося послати назад за додатковими військами. Ці, приблизно 500 осіб, прибули пізно вночі, і наступного ранку о пів на третю ми вирушили до табору, головним завданням було встигнути до того, як настане велика денна спека. Це було 2 червня. Ми спустилися на рівнину трохи до сходу сонця, а потім з’явилися Хоробрі, охопивши кілька пагорбів приблизно за милю, розмахуючи своїми прапорами на знак виклику та стріляючи з ураганів. Вони відступили, коли ми просувались, і незабаром ми знову натрапили на їхню основну частину, яка займала низку пагорбів перед їхнім табором, який, однак, був прихований від нашого погляду. Після того, як ми відкинули їх, невеликий загін вирушив, щоб розвідати позиції китайців; нас прийняли дуже добре, і нас продовжували обстрілювати. Зараз було надіслано підкріплення, щоб ми могли негайно зайти в табір, але коли вони прибули, генерал, на огиду всіх і незважаючи на всі застереження, які були зроблені, не хотів наступати, а наказав військам відійти на свої позиції, маючи намір атакувати табір у
1 858] ПАРАСОЛЬКИ ПІД ВОГНЕМ 215