Моя люба Мінні, —... Минулого вечора я пішов на розвагу, яка б вас потішила — звичайний арабський обід, який організовував якийсь шейх, людина з дуже давньої родини та великого впливу. Він дуже доброзичливо постачав нам ножі, виделки та ложки, щоб ми не їли й не смикали пальцями вміст посуду — дуже огидна вистава. У нас було чотирнадцять різних страв, усі добре приготовані, і багато з них дуже смачні. Усю годину, коли ми сиділи перед обідом, курили та пили каву, грала арабська музика. Наш господар, згідно з арабським звичаєм, не сидів з нами за столом, а рухався, спостерігаючи, що нас усіх обслуговують — словом, чекають на нас. Ідея гарна, зі смаком справжньої гостинності, примітивна, можна сказати, поетична. Не можу сказати, що, незважаючи на смак обіду, мені вдалося вгамувати голод; інгредієнти страв, хоч і хороші, були дивними для європейського смаку. Будинок цілком східний, дуже гарний і має найкрасивіший двір, який у мене є
1 887] БАЖАННЯ ПІДНЯТИ КОЛОСАЛЬНУ СТАТУЮ 351
коли-небудь бачив. Ми сіли близько півдюжини англійців і стільки ж арабів і турків.
Каїр, 6 грудня 1886 р. — Дервіші втекли днями, як ліхтарі, коли гарнізон Хайфи вийшов на них, і вони, як мені здається, досі відступають; чим далі вони підуть, тим більше шансів побачитися знову навесні чи на початку літа. Наступного спекотного сезону мені потрібно щось змінити, навіть якщо я зовсім не поїду. Моє теперішнє враження таке, що дервіші більше не повернуться, і що їхні ворожі наміри зазнали краху, у всякому разі, на цей раз.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
боюся, що через брак коштів мені доведеться знову опустити його в його колишню багнюку, і, мабуть, ніколи більше не залишити її. Для мене це буде шкода, а також велике розчарування, оскільки відтоді у мене в голові цей проект
Я вийшов сюди.... тут на місії (!)
з двома чи трьома іншими дамами, і те, що вони на землі розмірковують, я не можу сказати більше. З усіх речей, яких слід уникати в цій країні, це прозелітизм; він робить нескінченну шкоду, щоб навіть спробувати, і ніколи не досягає цього. Мене досить жахає така місіонерська робота (майбутня), яку виконують жінки в цій частині світу. Проте тут живуть дві чудові старенькі міс Ватлі, доньки славетного архієпископа Дубліна, які останні дванадцять років роблять справжню користь, ведучи школу для місцевих дітей, навчаючи їх корисному навчанню; але ніякого втручання в релігійні теми не відбувається, і це одне з великих джерел його успіху....
Каїр, Великодній понеділок 1887 р. — Я вирушаю 25 числа цього місяця до Марселя і буду з вами близько 21 числа.