У цих випадках ми проходили звичайну катехизацію, і нам ставили всілякі питання, що стосувалися нашого повсякденного життя, з метою отримати інформацію, яку діти так пишаються давати своїм старшим, про все, що відбувається вдома. Коли це закінчилося, нас пригостили маленькими чудовими булочками від кондитерської в Кенсінгтоні, місіс Сміт. Але якими б хорошими не були ці булочки, я не думаю, що ми цінували їх так високо, як розповіді тітоньки Шарлотти. Вона була першокласною в цій якості, і вміла стишувати голос і опускати слова одне за одним, коли розповідала якусь жахливу історію, що чудово посилювало ефект, і тепер я відчуваю трепет, який пройшов через мене, коли ми, затамувавши подих, слухали розв’язку історії.
Іноді, коли наші юнацькі нерви були під загрозою бути надто збудженими, тітка Шарлотта раптом зупинялася і або казала: «Це все», або перетворювала фінал на жарт. Ой, як приємно, боляче
Як приємно було сидіти, притиснувшись до колін тітоньки Шарлотти, наприкінці літнього дня, коли кімнатою повзали тіні, а за тобою двері вели до порожніх і немебльованих кімнат, а вона повільно повторювала історії про привидів і таємничі зникнення, завжди кажучи так, ніби твердо в них вірила. Потім ви відчули, що не наважилися повернути голову, боячись зіткнутися з якоюсь формою, яка тихо вийшла крізь зачинені двері й чекала на спинці вашого стільця. Як тільки ви поворухнулися, чари зникли; але складність полягала в тому, щоб поворухнутися й розвіяти чарівність, у якій вас тримав рідний. Моя мама не схвалювала цих жахливих оповідань, тож тітка, коли була присутня, обмежувалася моральною та ввічливою літературою й тримала свою уяву під контролем.
Я пам’ятаю одну історію, яка почалася дуже багатообіцяючим жахливим чином, яку зупинила раптова поява моєї матері та те, що вона дала якийсь знак тітці Шарлотті, щоб вона не сказала більше нічого, щоб налякати нас, і я так і не почув кінця цієї історії донині. Були деякі родини, які мали квартири в Палаці, і з якими мої тітки постійно ворогували; справді, вони не були дуже миролюбними з кимось, але вони були для них особливо огидні. За всіма їхніми діями пильно спостерігали, і якщо Рада робіт надала їм якийсь невеликий привілей, як-от трохи пофарбувати стіни чи поставити необхідну шафу, це було джерелом гірких нарікань, про що згадували й говорили роками. Ніщо не заспокоїло б, жодне пояснення не задовольнило б — вони були ображені й вирішили залишатися такими.