Однак, незважаючи на їхній жах, ці святкові дні дуже сподобалися обом. Найняли карету на цілий день, одягли їхні найкращі мантії та очіпки. Цю найману карету мої тітки завжди називали скляною каретою, тому що в давні часи всі вагони робили лише з дерев’яними або полотняними жалюзі, а коли почали вдосконалювати скляні вікна, їх використовували лише для приватних перевезень, а не для карет. Тому мої тітки за звичкою завжди говорили про свій «скляний вагон», щоб показати, що вони не їздять у вульгарному вагоні. Щодо їхнього одягу на ці випадки, я не вважаю, що можу віддати належне, якщо спробую описати. Воно було настільки складним і заплутаним і складалося з такої кількості негараздів, що ви дивувалися, як власники взагалі потрапляли в різні частини свого вбрання.
Спідниці їхніх суконь були дуже вузькими та досить короткими, щоб чітко відображати туѣлі прунели та білі панчохи, перші мали широкі чорні сандалі. На плечах мої тітки завжди носили щось на кшталт пелерини або наконечника, а на горлі — сітчастий йорж. Але їхні голови — прикрашені важкими пучками волосся, зібраними над чолом і очима, і увінчані величезними сітчастими шоломами з масивними луками, розташованими точно спереду, схожі на великого птаха, який готується до польоту — як це можна уявити? Це було видовище, яке сповнювало дитячий розум страхом і подивом. Ці ковпаки приносили з собою в кошику, коли вони приходили провести день, і носили під час обіду, але нікому не дозволялося торкатися до них або бути присутнім під час прикрашання. Це робилося при закритих дверях таємно! Річ у тім, що обидві тітки носили рум’яна, які були загальною модою в їхні часи і які вони ніколи не припиняли, тож, як мені здається, у вечірньому туалеті додали легкий штрих, який, якби дитині дозволили бути свідками, вони б зробили це.