У цьому відокремленому куточку не було чути жодного звуку, окрім шелесту листя та щебетання птахів улітку чи заспокійливого брижі маленького струмка взимку. Нелюбов мого дядька до будь-якого шуму була хворобливою та надмірною, і він поступився цій фантазії, незручності для всіх навколо. Усі кімнатні двері в будинку тримали відчиненими за допомогою тягарців, щоб запобігти вибуху; не було дозволено бити годинникам; слуги ходили взуті в черевики, а самих півнів і курей по сусідству було попереджено, щоб вони не кукурікали й не кудакали. Якщо блукаючий півень кукурікав під час його кабінету, мій дядько говорив про це найжалібнішим тоном, ніби ця істота чудово усвідомлювала, яке страждання він завдає, і кукурікала навмисне, щоб його дратувати. У такі моменти було дуже смішно слухати, як він називав себе найнещаснішою істотою на землі, і хоча насправді він був дуже ніжною людиною і ні мухи не скривдив би, слухати, як він пропонував найжахливіші тортури непритомній пташці.
Моя тітка була людиною зовсім іншого характеру. Спочатку вона мала сильний розум і здоровий глузд, але перші проблеми та велике горе послабили одну й майже знищили іншу.
Вона була вдовою, коли мій дядько одружився з нею, і історія її юності та першого шлюбу настільки романтична й цікава, що я запишу все, що можу про це пригадати, думаючи, що комусь, можливо, сподобається прочитати цю історію справжнього кохання, розігрувану стільки років. тому.
Дружина мого дядька була єдиною дочкою містера Гамільтона, і у віці вісімнадцяти років, коли почався роман у її житті, жила з батьком у Чатемі. Я вважаю, що її мати в той час була мертва. Я ніколи нічого про неї не знав і не чув, щоб згадували її ім’я. Чатем тоді, як і зараз, був гарнізонним містом, і містер Гамільтон мав певну посаду, пов’язану з військовими, що привело його до контакту з офіцерами, і його дочка, природно, познайомилася з друзями свого батька. Серед них був капітан Ліон, молодий чоловік із доброї родини, але дуже бідний. Про це відомо трохи більше його; його рання смерть завадила йому виділитися у світі, як він, мабуть, зробив би, якби жив, бо я завжди вважав, що в характері чоловіка, який надихнув таку стійку прихильність таку жінку, як моя тітка, мало бути щось більше, ніж звичайне.