Мері Гамільтон у віці вісімнадцяти років була прекрасною дівчиною. У неї була не стільки краса правильних рис обличчя, скільки вираз обличчя, поєднаний із витонченою фігурою та найчарівнішими манерами. Навіть коли я пам’ятаю її, коли вона була досить старою жінкою, вона все ще зберігала цей вигляд високої породи, чарівність повітря та манери, і бачити її, коли вона час від часу змішувалась із маленьким товариством села, де жив мій дядько, означало бачити королеву, що рухалася серед своїх підданих. Вона пишалася своєю чудовою старою шотландською родиною, але не так зарозуміло. Капітан Ліон закохався в неї, зачарований, як і інші чоловіки, як тоді, так і пізніше. Прихильність була взаємною, і хоча обидва ці молоді люди були настільки бідними, наскільки тільки могли бути, шлюб був вирішений, містер Гамільтон дав свою згоду, але не схвалення. Це була та сама історія, стара як світ. Кохання компенсувало все — і їжа, і одяг, і будинок, і слуги приходили до них, вони були певні, а якщо ні, то все було добре, поки вони разом. Вони були одружені, і недовго — на жаль! на дуже короткий час — були максимально щасливі. Потім стався удар. Америці щойно було оголошено війну, і війська швидко відправлялися; серед них полк капітана Ліона отримав накази за службу за кордоном.
Його наречена вирішила піти з ним. У ті часи військовий корабель був жахливим місцем, і це було не нікчемним доказом прихильності з її боку відмовитися від усіх зручностей свого дому та кинутись у нове й дивне життя, яке її чекало. Але вона ніколи не вагалася і хоробро супроводжувала свого чоловіка навіть без слуги, щоб допомогти їй. Усе було краще, ніж розлучитися з ним. Як змінилася ця сцена від усього, що вона собі уявляла, і як вона мала змінитися ще більше, аж поки вона не подумала, що всі незручності військового корабля — це блаженство порівняно з тим, що їй довелося витерпіти потім! У суворих реаліях її теперішнього становища романтика була принижена.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]