Традиційне почуття недовіри і підозрілості до єврея збуджувалося і сприялося вищезазначеними соціально-політичними чинниками.
Проте все ще існує велика прірва між невиразними почуттями заздрості, презирства, навіть ненависті та тими жорстокими діями, скоєними проти євреїв під час українських масових вбивств. Щоб подолати його, потрібна була зовнішня сила, яка змушувала мирних селян долати свої моральні та інші стримування, будила дрімаючі інстинкти руйнування й ненависті, надавала всьому комплексу неясних почуттів і настроїв політичну форму і вселяла її в уми людей.
i селян антиєврейською агітацією. Для цього необхідно було звинуватити євреїв як таких в експлуатації праці та спекуляції, представити їх як «буржуазних» і водночас затаврувати їх як поборників радянської влади та комунізму, щоб зорганізувати селян і підштовхнути їх у певному напрямку. Під впливом цієї сили йшла селянська лавина, щоразу розмахувала, рухалася все швидше й ховала під собою десятки тисяч українських євреїв.
Цю силу, яка відіграла таку визначну роль в історії українського єврейства, силу, яка вперше в нашу революційну епоху використала масові вбивства євреїв як політичну зброю проти радянського ворога, представляють пізніші лідери та політичні голови Української Народної Республіки. Вони пішли тим самим кривавим шляхом, яким пізніше пішла російська реакція денікінського режиму та добровольчої армії. Не відразу, але поступово, крок за кроком і в критичні моменти, вони почали освоювати метод погромів. Спочатку вони звернулися з погрозами до єврейських лідерів, попереджаючи їх про народний гнів у випадку, якщо вони не матимуть належного впливу на єврейські маси. Потім послідувало фактичне застосування розглянутого методу, спочатку у формі організованих ексцесів і демонстрацій, а потім у найкритичніший момент у формі систематичної і безперервної серії організованих кривавих ванн і жахливих спустошень. Змушені Радянським урядом повернутися на кордон України, керівники Української Республіки, в особі Директорії та її відповідальних агентів, ніколи більше не випускали з рук цієї кривавої зброї, якою вони сподівалися забезпечити перемогу.
Історія єврейських погромів в Україні тісно пов'язана з політичною історією країни і не може бути відокремлена від неї. Тому видається необхідним мати на увазі основні чинники революційного руху в Україні та визначити лінію розмежування між народним рухом українців і єврейськими соціалістичними партіями. Цей поділ, що супроводжувався військовими поразками, вже ніс у собі зародок наближення розправ.