і ці сили самі брали участь. Пограбування тривали два-три дні, а потім затихли з відходом того загону і його заміною іншим, більш дисциплінованим, частини якого несли варту разом із міським строю. 17 березня радянський загін і радянські органи втекли з Умані під натиском гайдамаків, які прорвали фронт і увійшли до Умані чисельністю до 100 осіб. Єврейське населення охопила жахливу паніку, очікуючи неминучого розорення (див. Додаток 3). Проте радникам, переважно українцям, вдалося відмовити командира загону гайдамаків Дяченка від його наміру. Крім того, ситуацію врятувало внесення великої кількості чобіт, одягу та деяких інших цінностей.
22 березня до міста знову увійшов радянський партизанський загін, який першим зайняв Умань. Знову, і ще в більшому обсязі, відновилося грабунок жителів, переважно євреїв, — партизанами, серед яких було чимало професійних злодіїв, грабіжників та інших відомих в Умані злочинців, які вийшли з тюрем і вступили до цього полку (8-го українського радянського полку). Однак особистого насильства не було. Після цього настав період відносної тиші, коли грабіжницькі загони пішли, а місто залишилося під охороною місцевої варти. Життя єврейських мешканців місяць-півтора було поза загрозою. Радянська влада наклала на місто контрибуцію в п’ятнадцять мільйонів і реквізицію одягу, а також ряд дуже значних інших реквізицій, які здебільшого не були оплачені. Деякі з багатих і ощадливих жителів-євреїв були заарештовані, деякі були відправлені на різні громадські роботи (підмітання вулиць тощо). Цей час став початком яскраво вираженої антирадянської агітації, яку вели її вороги серед християнського населення, переважно українсько-російського чиновництва, духовенства та міщанства передмістя. Головними мотивами цієї агітації були антисемітські. Так, наприклад, серед відсталих і неосвічених мас поширювалися чутки про те, що вся влада належить євреям, що вони закривали православні церкви і перетворювали їх на стайні, що більшовики були майже або зовсім виключно євреями, що вони грабують майно дрібних буржуа, і ряд провокаційних і брехливих доповідей, чуток і вигадок. Водночас у місті зросло вартість життя та безробіття, загострилася загальна економічна криза. Діяльність більшовиків, серед яких було багато вузьких і невігласів, робота