Частина 10

20 березня, коли почалася навігація, до Печок прийшло 20 Струкістів. Їх поставили охороняти річку; можливо, проїдуть пароплави, і тоді, як казали самі солдати, «будуть золоті браслети, годинники та гарні чоботи». Десятеро з них розквартирували навколо хутора. Залишок дня і ночі пройшли спокійно. Наступного дня рано вранці до мене додому прийшли двоє озброєних струкістів і наказали мені йти з ними. На моє запитання, куди везуть, відповіли: «У штаб, до Струка». Я пішов з ними. По дорозі бандити забрали ще трьох євреїв і повели нас у напрямку Горностайполя. Коли ми вийшли з дому, солдати почали вимагати гроші. Отримавши порівняно невелику суму, солдати відпустили нас. Ми повернулися на хутір. Там мене зустрів струкіст і крикнув мені: «Ти єврей! Ти, жиди, хочеш комуни! Ти її знайдеш у воді чи під землею!». Я почав йому відповідати. Навколо нас зібралися селяни. Солдат виявився досить тупим, він не мав відповіді на мої аргументи, і селяни дивилися на нього іронічно. Солдат мене відпустив і пішов. (Як я згодом дізнався, цей бандит був єврей Ороський з хутора Городище; ніхто не знає, яке його колишнє заняття.) Того ж вечора бандити зібрали всіх місцевих євреїв, стариків і жінок, і, показавши їм автомат, вимагали контрибуції 4000 рублів. Ми почали з ними торгуватися і уклали торг на 1800 руб. Ситуація стала мирною. 23 березня почалася стрілянина; більшовицький загін почав атакувати струмківців з Остеру. Євреї залишили село і ховалися, як могли, в околицях. Струкісти перемогли, і знову стали єдиною владою в усьому краї. Через три дні євреї повернулися на хутір. Їхні будинки були повністю пограбовані. У моєму будинку були вибиті вікна та двері, зникли всі меблі. Я довідався, що струмкісти цим тільки почали; всі товари були захоплені місцевими селянами. Я почав наполегливо вимагати від селян повернення мені награбованого. Це допомогло. Селяни злякалися (цього дня в селі не було струмківців) і почали помалу повертати мені моє добро. Мені сказали, що сусід забрав мою перину і подушки. Я пішов просити його повернути мені моє ліжко. Він напав на мене, як дикий звір; як я смів вимагати від нього, старости села? Він мене заарештує і як комуніста віддасть струмістам. Я побачив, що в мого сусіда відбулася якась зміна. Раніше він був миролюбним, надзвичайно сумлінним і завжди був добрим зі мною. Я зрозуміла, що більше залишатися в селі не можу. Мені довелося втекти, щоб врятувати своє життя. Я вийшов з хати і потихеньку, ніби прогулюючись, щоб не помітили моїх планів, почав виходити за село. Дорогою я безперервно балакав і жартував із селянами. По поведінці селян я відчував, що зі мною там щось має статися. На хвилину я зайшов до селянської хати. За пару хвилин за мною побіг голова з рушницею в руках: «Ага, ти тут! Я тебе тут же застрелю, ти хочеш нас підвести». Мені вдалося словами заспокоїти голову, і він заспокоївся. Він пішов і сказав мені чекати наглядачів (десятників), за якими він посилав. Я знову непомітно вибрався з хатини і, крадучись через паркани та поля, занурюючись по шию у воду, дістався до річки, а звідти переплив на човні до Остеру. Як мені стало відомо, наступного дня в село прийшли Струкісти. Вони вивели все єврейське населення місця, молодих і старих, за село в поля. Вимагали гроші. Хто мав при собі гроші, той відкупився, отримав удари і був роздягнений (всіх роздягли і залишили в нижній білизні). Мій батько, 75-річний чоловік, не мав при собі грошей і був убитий на місці, на очах у інших євреїв. Тепер нікого немає