Частина 18

У п’ятницю вранці я відправив свого 18-річного сина в місто, щоб дізнатися, яка ситуація. Незабаром він повернувся і з жахом розповів мені про смерть Гренадера та інших. (Гранат лежав на руках у студента Найдича, обидва вбиті на майдані.) Не встигли ми озирнутися, як мого Цаліка вже не було; з голосінням він кинувся назад, щоб знайти інших моїх дітей, мою дочку Естер і її чоловіка Мотла. Через короткий час прийшов Цалік, привізши візок, навантажений залишками нашого добра. Посадивши дітей на вантаж, ми почали тікати в бік Овруча. Коли ми виїжджали з міста, ми зустріли С. Б. Бургера з багатьма євреями. Вони кричали нам, що нікому не дозволено залишати місто і що їх повернули назад; ми теж повернули назад (в той час візок перекинувся, і все розлетілося). Я взяв маленьких дітей за руки і, покинувши все, взявши лише цінні речі (срібні ложки, виделки, чашки тощо), все це я викинув у найближчий сад, я побіг, гнаний ззаду бандитами, у місто, щоб знайти своїх інших дітей (Естер і Мотл). По дорозі я зустрів дуже схвильованого Аврум-Бера Портного, який розповів мені, що всі виїзди з міста закриті, і втік, побачивши, що багато хто біжить до його (Аврум-Бера) будинку. З дітьми я теж поспішив туди. Мені важко описати те, що ми пережили в тому земному пеклі.... Так, так, усі кімнати забиті євреями Словечного, старими, жінками, дітьми; багато хто сховався під ліжками, столами, диванами і т. д. Коли в хаті пролунав перший постріл з вулиці, усі, як за командою, лягли на підлогу; після пострілу послідував сильний стукіт у зачинені двері. Їх одразу відкрили. З'явився Косенко з групою бандитів. Всі почали благати його не чіпати їх, пропонувати гроші. Він спочатку відмовлявся, але врешті погодився. Отримавши гроші (понад 40 тис.), він звернувся до євреїв, що зібралися, зі словами: «Я дав вам термін два дні, щоб піти звідси; ви не пішли; тепер я розрахуюся з вами». І він наказав їх з кімнати. Першим пішов мій зять Мотл, потім моя дочка Естер; третя була я з дитиною на руках. На виході було витягнуто оточення з бандитів, які били нас і штовхалися, били шаблями, багнетами, прикладами. Мої діти Естер і Мотл отримали важкі рани; Відбувся одним ударом прикладом по плечу. Переді мною були мої діти, всі закривавлені й напівмертві; за мною крики сотень моїх земляків, яких бандити нищили в хаті Аврум-Бера. З усіх боків вони десятками зганяли євреїв на майдан. По всіх вулицях валялися розкидані тіла наших невинних братів і сестер. Я побачив картину, яка приголомшила мене. Я ніколи цього не забуду. Серед убитих лежала поранена дружина ганьби Ірка, яку селянин бив ногою по голові. Боже мій, невже Ти цього не бачиш? Чому це? Того дня такі картини повторювалися багато разів. Нас усіх зібрали в одну групу, з усіх чоловіків зняли взуття, лунали крики російською. З одного боку два бандити, один з села Тхорин, другий з Усово, погрожували нам розправою. (Біля нас стояв Максим Люхтан з рушницею в руках.) Я почав благати їх не кривдити нас і обіцяв віддати всі наші цінності, які я викинув у саду. Вони погодилися, і ми вирушили (я в цей час подумала — а що буде, якщо їх хтось украде з городу?). Слава Богу, в саду ще все було. Я віддав їм усі цінні речі і благав не кривдити нас. Один дав мені три ложки і каже: «Ну, бери, може, залишишся живий, і будеш чим їсти». Але той миттєво вирвав їх з його руки, забрав усе, і вони пішли, відпустивши нас на волю. Щасливі своєю свободою, ми рушили в дорогу, щоб залишити те прокляте місце. Моя дочка Естер зняла весь закривавлений халат і накинула його на мене, кажучи: «Мамо, на тобі не видно крові, тримай це на собі, може, це врятує тебе в дорозі». Я не опирався, і ми пішли далі. У мене на руках була дитина, а з дітей текла кров (вони були поранені).