Ця розмова була опублікована в газеті «Свободная речь», яка виходить у Ростові, і, очевидно, мала місце незадовго до цього. Безпосередньо після розмови, коли більшовики два дні тримали Київ у своїх руках, це було покладено на все єврейське населення, яке мусило загладити цю провину під організованою різаниною «багнетників». І цій розправі не завадила телеграма, надіслана Денікіним в Одесу головкому Київського військового округу. У телеграмі говорилося наступне: «Отримав нові повідомлення про насильство військ проти євреїв. Наказую вжити належних заходів для припинення ексцесів. До винних призначити найсуворіші покарання. Підпис: Денікін». («Свободная речь», Ростов, 16 жовтня 1919 р.). Проте ця телеграма не завадила освітній експеримент, який мав навчити нещасне єврейське населення, що вони не повинні руйнувати «державу, яку вони не створювали», і не повинні «реалізовувати принцип правління народу». Погром тривав до 20-го. Систематично, методично, крок за кроком, будинок за будинком, вулиця за вулицею, єврейське населення було вбито, насильство та винищення. Від зустрічних заходів не залишилося й сліду. Повідомлення опозиційних газет про участь війська в погромах цензура не допускала. Натхненники «Киевлянина» і «Вечерних огней», які підбурювали війська до насильства не тільки над єврейським населенням взагалі, але й проти мешканців окремих вулиць і будинків і проти окремих осіб, не були жодним чином взяті до відповідальності, хоча їхні дії порушували певні статті кримінального закону. Савенко продовжив свою брудну справу і залишився на посаді «шефа пропаганди».
Телеграма Денікіна є типовим прикладом політичного лицемірства, документом для введення в оману іноземної думки.
Підсумовуючи, погроми, вчинені Добровольчою армією Денікіна, перехоплювали подих своєю неминучою необхідністю, точністю, з якою вони проводилися, і, як правильно сказано в «Меморіалі», систематичним розстрілом. Цим вони відрізняються від погромів, які були звинувачені Директорії Петлюри.