J.••;! християнського населення, яке виступало проти в погроми. Під час погрому повстанці скликали селянські збори. Тут багато українців виступили проти погрому і за євреїв. Збори прийняли єврейську делегацію, яка вислухала їхню думку. Під враженням від цих промов збори відкинули погром і засудили бідні верстви, духовенство і чиновників — елементи, які, як показали промовці, єдині відповідальні за погроми. Селяни як клас, вважали промовці, не брали участі в погромах і розправах і лише в окремих випадках дозволяли ввести себе в оману провокаційній агітації чорносотенців. Навіть якщо промовці перебільшували роль повстанців, то в усякому разі ясно, що селяни як клас були проти погрому в Умані.
У селі Дубово (уряд Києва) на зборах, що відбулися в резиденції сотника повстанців, багато селян у присутності єврейської делегації заявили, що не мають нічого проти євреїв.
У Черкасах група місцевих громадських діячів, головним чином депутатів міської думи, намагалася на початку погрому (17 травня) вислати делегацію до штабу григор’євських військ на вокзалі з метою вимагати від штабу солдатів вивести з міста і запобігти вбивствам і грабежам, але не змогли цього зробити через почалися бомбардування. 8 (18?) травня вони приїхали до штабу в вагоні першої допомоги, але нічого не зробили (один з офіцерів Григор'єва сказав делегації, що не потрібно турбувати християнське населення, бо тільки євреїв пограбували і вбили). На
Того ж дня в міській думі відбулися збори жителів і була призначена комісія, щоб стежити за тим, щоб штаб видав наказ про заборону самовільного обшуку будинків, грабежів і розстрілів, а також про наказ про контроль над солдатами, які пустували в місті. Комітету, який був обраний на наступних загальних зборах, вдалося в двох дуже серйозних випадках, у яких багатьом євреям загрожувала смерть, врятувати ситуацію та довести персоналу невинність євреїв. Крім делегації населення до штабу Григор'єва прибула також делегація залізничників, які протестували проти вбивств і розстрілів.
У Кременчуці під час погрому 12-14 травня, який влаштували банди Григор'єва, швидко зібрали комітет громадської безпеки. Вони організували оборону з російських робітників, яким вдалося приборкати ексцеси.
В Єлисаветграді виявилося, як ми бачили, що християнська оборонна сила, організована селянським з’їздом і спілками металістів, не змогла адекватно стримати погром. Солдати, матроси та міський натовп активізували свою погромницьку діяльність, коли побачили, що оборона є добровольчою, а не створена за наказом уряду. Тоді профспілка металістів і селянський з'їзд настійно благали командуючого фронтом Павлова покінчити з жахами, і цього разу їм це вдалося *. Увечері було вивішено оголошення, датоване 7 травня, яке починалося такими словами: «Я почув голос представників робітників і селян і постановив: