Український національний рух (самостійники, отаман-Вербицький і доктор Лузенко), з кіл найзаможніших селян, а також націоналістично налаштованих натовпів України. Вони створювали ватаги гайдамаків. До них приєдналися галицькі стрільці, які були військовополоненими в Німеччині і отримали там спеціальний український націоналістичний вишкіл. На чолі армії стояла група реакціонерів. Політичне керівництво було в руках «самостійника» доктора Лузенка, військове керівництво — в руках Коновальця, Кавенко був емісаром.
Лідери зіткнулися з надзвичайно складною проблемою — об’єднати в єдине ціле масу військ, більшість у якій були радикально налаштовані, а меншість — за національну військову диктатуру. Таке злиття армії було конче необхідним. Почалася антисемітська агітація. Загони гайдамаків здавна вороже ставилися до євреїв. У той час, коли відносини були ще дружніми, вони напали на кількох євреїв із криками: «Ріжте євреїв!» Коновалець, воєначальник військ Директорії, вибрав для цієї спеціальної мети з гайдамаків двох українських козаків і кілька добре дисциплінованих загонів, яких тримала спільна ненависть до більшовиків і євреїв. Це були так звані «Курені смерті» (клани смерті). Сюди ж належали спеціальні капели під керівництвом різних «батьків». Ці загони були об’єднані любов’ю до спільної боротьби, шануванням і покорою Батькові та різноманітними особливими привілеями, якими вони користувалися. «Вони добре воюють, тому їм дозволено грабувати». Це було судження військових начальників.