Частина 15

Надзвичайного Комітету, конфіскації, реквізиції та ряд надто жорстоких заходів, що торкнулися різних галузей життя, все це збентежило і розлютило неосвічену масу приміської буржуазії, яка завжди була добровільним знаряддям у руках місцевого духовенства, чиновництва, військових і торгових елементів. Така була ситуація в місті. У країні йшла організація повстання проти Радянської влади, яку вели агенти Директорії, селянська і сільська інтелігенція в цілому, які з тих чи інших причин були невдоволені Радянською владою. Водночас у лавах Уманського гарнізону та загону Надзвичайної Комісії вели агітацію українські ліві есери, головним мотивом яких був антисемітизм. Керівниками цієї агітації були українські ліві есери Штогрин і Клименко. У середині квітня вони підняли збройний повстання гарнізону, заарештували виконавчий комітет, замінили євреїв, витіснили військового комісара уряду (губерні), єврея і військового коменданта, роззброїли роту (військових) інструкторів, яка була лояльна до Ради. Однак у власних рядах почалася дезорганізація. З Вінниці прибув каральний загін, який роззброїв увесь гарнізон і навів порядок. Штогрин був заарештований, але втік і втік з Клименком на село, де своєю агітацією незабаром налаштували проти радянської влади всі сільські райони Уманщини. Головною картою цієї агітації незмінно був аргумент про те, що владу над народом захопили «чужі», «прибульці», а точніше — євреї. Радянські загони почали виходити в села для «умиротворення», що ще більше розлютило проти них селян. На початку травня один із каральних радянських загонів? у бою захопив ватажка повстанців Штогрина. Розстріляний разом з іншими в Умані. Це викликало обурення селян, оскільки Штогрин і всі страчені були всім добре відомі. Повстання в окрузі набули постійного характеру, і стало видно, що слабкий радянський загін не зможе впоратися з численними озброєними повстанцями. Місцеві органи влади зверталися по допомогу до свого начальства, але останнє не було в змозі допомогти необхідними значними військовими силами. Близько десятого травня почалося повстання Григор'єва, до якого негайно приєдналися повстанці Уманського повіту, отримавши відомий антисемітський маніфест («Універсал») Григор'єва. У цей час повстанцібрехливі та антирадянські, а також антисемітські настрої в селах і містах досягли величезних масштабів. (Додаток 4.). Нечисельні й частково неорганізовані місцеві радянські загони виявилися неспроможними протистояти атаці повстанців, які кільцем оточили Умань. Після кількох боїв вони покинули місто, забравши з собою радянські установи та майже всіх радянських працівників. Поїзд відійшов вранці 12 травня на очах у повстанців, які зайняли там свої позиції і які з відстані кількох кроків обстріляли потяг під час його від’їзду. Відразу після відходу ешелону з радянським гарнізоном повстанці кинулися в беззахисне місто з усіх доріг, що вели до нього. (Додаток 5.) Основний їх натовп увійшов з боку вокзалу близько 11 години ранку 12 травня. Повстанці, переважно на конях, ведучи безперервний вогонь, кинулися до місць розташування радянських військових установ, виконкому тощо, де перервали телефонні лінії та захопили зброю, якщо була знайдена. Єврейське населення в паніці ховалося по будинках, горищах і підвалах. Багато знайшли притулок у знайомих серед християнської інтелігенції, завдяки чому уникли пограбування, побиття чи вбивства. Відомо аж двадцять-тридцять випадків християн, які приховували євреїв і активно чи пасивно брали їхню участь. Було близько п'яти випадків, коли християни з небезпекою для себе взяли участь у євреїв і врятували їх від розорення чи смерті. Не знайшовши «комуністів» у державних установах, де вони їх шукали, селяни, які увійшли першими, почали кидатися до приватних помешкань, переважно євреїв, просячи «комуністів». Більшість очевидців стверджує, що в оселях, де з'явилися сільські селяни, вони лише полювали за зброєю та «комуністами», нікого не грабували і не вбивали. Було це, правда, лише до четвертої-п'ятої години 12 травня. До того часу місцеві міщани з передмістя встигли озброїтися, частково захованою раніше, частково щойно придбаною зброєю. Вони приєдналися до повстанців; а також злодії, грабіжники та вбивці, які скористалися нагодою втекти з в'язниці і насолоджувалися свободою. Ці елементи завжди були антисемітами і дуже схильні грабувати єврейське майно. Своєю участю в повстанні вони одразу змінили весь вигляд того, що було до їхнього втручання, тобто до 5 години. Християнські чиновники, духовенство, колишні офіцери та всі вороги євреїв не забарилися вести бурхливу антисемітську агітацію серед селян, буржуазії та злочинців; і під цим впливом поведінка натовпу, який увійшов до міста, щодо євреїв різко змінилася на гірше. Та все ж справжнє сільське селянство пролило менше крові, ніж інші, і серед них час від часу знаходилися захисники невинних. Нарешті, багато євреїв відкупили життя у селян за гроші. Вирубували й розстрілювали здебільшого цигани, що прийшли разом із повстанцями, міщани міста, що мешкали на околицях, і злочинці; також селянами села Старі Бабани, уродженцем якого був Штогрин — розстріляний за організацію військових і селянських повстань проти радянської влади. Звичайна картина грабежів і вбивств була така. Окремі загони розійшлися по місту і купками обходили оселі, обшукували і оглядали людей і документи, шукали зброю і комуністів. За винятком тих випадків, коли обшуки проводилися принциповими повстанцями або за вказівкою повстанської влади, обшуки незмінно закінчувалися відкритим пограбуванням і вилученням майна та різного добра євреїв, побиттям і вбивствами. У деяких випадках хаос починався із заяви, що вони прийшли шукати «комуністів» і зброю; в інших зі звинуваченням у тому, що комуністи та ін. У більшості випадків бандити набігали, вимагаючи гроші, катуючи та вбиваючи до або після отримання грошей. В окремих випадках бандити під керівництвом місцевої криміналітету заходили прямо в будинки (добре відомі останнім) багатих і заможних євреїв, де без будь-якого приводу або під провокаційним приводом грабували і вбивали. У багатьох місцях бандити «підкладали» зброю, що призвело до сплати їм великих грошових викупів або розстрілу всіх, хто знаходився в оселі (див. Додаток 6). У перший день кількість убитих євреїв становила від 30 до 60 осіб. Увечері погром і вбивства стихли. Євреїв, заарештованих у їхніх домівках, числом близько сотні, відвезли до приміщення Надзвичайного комітету, яке захопили повстанці; деяких до штабу або до в'язниці. Вранці наступного дня (13 числа) по місту була видана Прокламація No 1 за підписом Клименка як «Начальника Повстанських військ району Умані». У ньому проголошувалося, що єврейська влада повалена, а повстанців закликали не служити «єврейським агентам і провокаторам». Вранці погром спалахнув знову з новою силою, арештами чоловіків-євреїв і розстрілами їх з наказом і без наказу, на самоті в своїх