На Песах до нас прийшло близько десяти бандитів. «Гості» були дуже нахабними. Щоразу, коли вони бачили обличчя єврея, вони нещадно били його. Від селян ми дізналися, що наступного дня вони готуються влаштувати єврейську різанину. Тоді всі євреї непомітно покинули це місце. Моєму чоловікові було 93 роки, і мені довелося шукати для нього воза. Усі селяни, до яких я звернувся за підводою, відмовилися, пояснюючи це тим, що їм суворо наказано не возити євреїв. Ми з чоловіком сховалися в бідній селянській хатині. Вночі мені повідомили, що Струкісти пішли. Ми з чоловіком повернулися додому. Хвилин через десять увірвалися десять бандитів і вимагали, щоб ми сказали, де наші сини-«комуністи». Вони почали нас бити. Мій чоловік віддав їм наші останні 200 рублів, і бандити пішли. Ми не могли більше залишатися в хаті і вирішили знову десь сховатися. Ми пройшли лише кілька кроків, як побачили, що наближаються струмківці до нас. Ми спробували проникнути в сарай; Мені це вдалося. Але вони побачили мого старого чоловіка і відвели його до найближчої хатини. Я чув, як вони вимагали від нього віддати своїх синів. Старий роздратовано відповів, щоб вони залишили його в спокої. Один із них вистрілив у нього тричі. Він упав мертвий. Інший солдат, коли вже був мертвий, бив йому голову і розрізав обличчя. Вони роздягли його, забрали речі і вийшли з хати. Я чув, як вони між собою говорили: «Треба знайти його жінку, вона має бути десь тут. Добре було б її запрягти, щоб вона відвезла чоловіка до річки, а потім утопила». Не знаю, звідки в мене така сила і вміння. Як тільки солдати пішли, я почав пробиратися через паркани, поки не дійшов до кінця села. Там я пішов на хлібні поля, де й заночував. Рано-вранці я вийшов із поля і пішов до одного селянина, який був нам дуже добре знайомий. Йому було шкода мене, але боявся пускати в свою хатину. Завів мене в сарай з картоплею і замкнув. Два дні провів у хліві. На третій день, коли бандити пішли з села, селянин завів мене в хату. Я знепритомнів, і мене привели. Я пролежав кілька днів. Коли я прийшов до тями, я навіть не глянув на свій будинок і рушив на Горностайполь. Двоє моїх синів служать у Червоній Армії.
(Підписано за Васю Маковську, неписьменну, на її прохання.)
Орони — село на 300—400 хат, за вісім верст від Горностайполя. Там проживало чотири єврейські родини. 93-річного вбитого чоловіка звали Бенціон Міхелев Оранік; похований на Горностайпольському кладовищі.
СЕЛО КАРАГОД (КИЇВСЬКА ВЛАДА)