Лише в Житомирі, не враховуючи похованих у навколишніх селах, загинуло 317 осіб. Більшу частину вбитих становили старі, жінки та діти. Втрати серед молодших чоловіків були порівняно невеликі, бо вони або покинули місто одночасно з більшовиками, або сховалися. При нападах на житлові будинки ув'язненим вдавалося в деяких випадках відкупити життя грошима, але були випадки, коли бандити забирали гроші, а потім вбивали тих, хто розраховував таким чином врятуватися. Взагалі, петлюрівці, на відміну від ледарів першого погрому, які обмежувалися переважно розбоєм і грабежем, намагалися вбити якомога більше євреїв.
Те, що цей другий житомирський погром забрав лише 317 жертв, пояснюється двома причинами: по-перше, багато християн взяли євреїв у свої будинки, таким чином врятувавши багатьох від смерті; але головне те, що 24 березня ввечері більшовики відновили наступ на Житомир і таким чином запобігли подальшому продовженню погрому, оскільки всі солдати мусили піти на фронт. 23 березня, коли погром був у розпалі, Петлюра приїхав до Житпміра. Він був точно поінформований про все, що відбувалося і відбувалося. Він сказав, що зробив усе необхідне, щоб зупинити погром. Однак насправді жодних заходів до 25 березня вжито не було.
Крім убитих, дуже великою була також кількість поранених і травмованих. Її неможливо визначити навіть приблизно, тому що більша частина інjured залишився вдома і не міг отримати жодної медичної допомоги. Жертви погрому належали переважно до бідних верств населення та тих, хто трохи вище.
Погром Житомира повністю розкриває карти погромницької політики Директорії. Одного разу до Винниченка, колишнього голови УНР, прибула делегація єврейських соціалістичних партій і поскаржилася на жахливі переслідування євреїв, які регулярні українські війська запровадили згідно з певним планом і наказом відповідальних воєначальників. Його відповідь була такою: «Скажи своїм євреям і своїм молодим людям, щоб вони не підтримували більшовиків. Єврейські робітники організовували повстання в містах України, щоб передати владу більшовикам. Скоро ми будемо безсилі перед гнівом наших військ проти євреїв». У зв’язку з цим один із членів делегації справедливо зауважив, що подібну відповідь дав єврейській делегації після Кишинівського погрому всевладний сатрап царя Плеве.
Під час житомирського погрому, коли події жаху досягли найвищої точки, до Житомира приїхав голова Директорії Петлюра. Найвищий отаман українських військ не завадив погрому, який через кілька днів старшина галичан легко придушила.