себе біля печі. Я подумав, що моєму життю вже нічого не загрожує, коли зайшли двоє молодих селян: «А у вас тут є євреї? Є наказ відвезти їх у штаб. У ці дні всіх євреїв треба вбити і втопити». Господар хати попросив їх залишити нас самих, бо сам Бог нас спас, і гріх було б мішатися в його справи. Молоді селяни не переконалися і сіли. Селянин дозволив нам втекти через вікно в сусідній кімнаті і сказав тікати. Ми побігли в кущі, потім на болотисту місцевість, куди люди зазвичай не ходять. Блукаючи по пояс у багнюці та воді, ми шукали місце, де б не було й сліду людини. Знову і знову нам доводилося ховатися в кущах, коли ми бачили озброєних людей. Нас ще чекало багато чого. Нарешті ми дійшли до фабрики, де російські робітники дали нам трохи одягу, зігріли нас, дали поїсти і надали нам машину, яка привезла нас до Києва. Там я захворів і тривалий час був прикутий до ліжка. Пам’ятаю, я знайшов у корчмі записку на ім’я старости села Петровичі, в якій було написано: «Тепер усіх євреїв треба негайно викликати». Записку підписав Лазаренко.
Баер Борухов Могулевич, 1 червня 1919 р. Різник у Чорнобилі.
Страхолісся знаходиться в шести верстах від села Печки. Там було дев'ять єврейських сімей. Село налічувало близько трьохсот хат. Більшість євреїв – ремісники. Стосунки між євреями та селянами були настільки хороші, що Страхолісся було відоме своєю доброзичливістю до євреїв. Стракholesseye не давав добровольців до банд Струка. За правління Струка селяни почали придиратися до євреїв. Тепер селяни знову протверезіли.
II. МІСТО СМЕЛА (КИЄВСЬКА ВЛАДА)
a. Свідчення кантора Герша Заславського, 60 років
16 травня 1919 року близько сьомої години ранку я прийшов до синагоги помолитися. Коли я одягнув «тфілін» (філактерії), вбігли двоє озброєних солдатів і крикнули: «Євреї, збирайтеся!» Нас почали бити і виганяти з синагоги (всього там було восьмеро старих). Коли я запитав одного з солдатів, куди нас везуть, він, іронічно посміхаючись, сказав: «Вас, комуністів, заберуть на смерть». Через кілька хвилин я опинився посеред 42 євреїв, і нам сказали йти по двоє. Образи та роздратування, яким ми зазнали, неможливо описати. В одного старого вирвали бороду. Таким чином нас повели центральною вулицею до станції Сміла. Там стояв вагон напоготові, і нам наказали зайти. Ми залізли, стоячи на плечах інших. Після цього машину зачинили й деякий час переміщали туди-сюди. Потім почали стріляти. Коли ми проїхали десь три версти, вагон нарешті відкрили. Підійшов чоловік iii і вигнав нас одного за одним, стріляючи за кожним, коли його викидали. Далеко було чути страшні крики «Шма Ізроель» (Слухай, Ізраїлю). Кров розстріляних вилилася неподалік у струмок. Я був вісімнадцятим. Як дивом я живий упав серед мертвих. Впали мертві люди