рітету «Російської імперії». Не атакуючи їх серйозно в сфері соціальної політики, Центральна Рада приділяла великому буржуазії дуже мало уваги, а з іншого боку показала себе більш певною і рішучою, ніж російський Тимчасовий уряд, щодо таких кардинальних питань революції, як питання про землю та розв'язання війни.
Центральна Рада не користувалася підтримкою трудящого населення міст. Міські робітники не зовсім довіряли Центральній Раді, бо бачили в ній переважно виразника інтересів середняка українського села. У національному плані також робітничі класи не були єдиними з Радою, складаючись здебільшого з росіян, поляків і євреїв. Українські радянські делегати за своєю загальною позицією були ближчими до російського Центрального комітету радянських робітничих делегатів, ніж до Центральної Ради. Проте робітники як клас і єврейські робітники зокрема підтримали Центральну Раду в її прагненнях до національної автономії, яка уможливила б необмежений культурний і соціальний розвиток українських сил, однак не пориваючи з Всеросійською революцією.
Єврейський робітничий бунд часто відігравав роль посередника між українським національним рухом і російською революційною демократією. Єврейські робітники, опора єврейських соціалістичних партій, боялися надмірностей більшовицького правління і бачили в Центральній Раді силу, більшу за Тимчасовий уряд. До того ж Центральна Рада була за своєю політичною структурою демократичною силою, яка водночас гарантувала
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
культурні потреби національних меншин законом про автономію у сфері національної культури. До Секретаріату (Ради міністрів) Центральної Ради входили представники єврейської соціалістичної партії.
Тенденція Центральної Ради до відокремлення від Росії змусила єврейські партії перейти в опозицію. Єврейський робітничий бунд утримався від голосування щодо третього маніфесту («Універсалу»), який відкрив навстіж двері сепаратистським тенденціям українського руху. Це призвело до відкликання соціалістичних представників із Секретаріату. Критичним моментом у відносинах між єврейськими соціалістичними партіями та Центральною Радою стало виконання четвертого маніфесту, який проголошував «самостійність» України, означаючи повний розрив з радянською Росією.