Так минув четвер. У п'ятницю сталося найстрашніше в нашому місті. Вам про це вже повідомляли інші свідки. На мою думку, найактивнішу участь у погромі брала селянська молодь. Старим людям було байдуже до того, що сталося. У п'ятницю мене вже не було в Словечно, але в п'ятницю ввечері я повернувся добровольцем з першим загоном, який прибув до міста. Переночувавши в Покалевому, ми приїхали в Словечно під ранок суботи. По дорозі підводи від селян дістати не вдалося, а чоловіки нашого загону були страшенно втомлені. Вважаю, що в цьому винні слабкі дії командира нашого загону. Це був матрос, який, очевидно, не мав наміру вживати енергійних дій щодо селян. Не підійшовши ближче двох верст до Словечно, наш загін розтягнувся в ланцюг і оточив місто з флангів. У місті ми помітили досить великий натовп, який почав розходитися після нашої появи; лише деякі з натовпу були спіймані в наш ланцюг; деякі з них ми застрелили. Головні бандити, яких я дуже добре знаю, втекли. Одного ми спіймали з рушницею, а потім повезли в Овруч. У місті ми застали видовище, яке важко описати. Важко повірити, що це була реальність, а не кошмар. На вулицях ні живої душі. По місту бродило стадо корів; селяни відпустили їх, коли почули, що наближаються більшовики; корови належали євреям. На вулиці були розкидані зламані предмети, валялися трупи, всюди сліди крові. Будинки мали зовнішні ознаки руйнування (вибиті вікна та двері); у дворах все було в сум'ятті; в будинках, куди ми заглянули, лежали трупи, в тому числі й тіла дітей. У місті я помітив священика, який виходив із дому з дочкою. Після нього я помітив знайому мені дівчину, яка вийшла божевільного вигляду; спочатку я її ледве впізнав. Священик мав спокійний і величний вигляд і тріумфально йшов вулицею з виглядом благодійності (про його роль у подіях ви, мабуть, знаєте з інших свідчень).
Ми не ризикнули довго залишатися в місті, оскільки не могли покластися на наші сили, і покинули це місце. Коли ми йшли, то побачили селян, які ховали речі, які вони, очевидно, вкрали. Коли ми намагалися зупинити цих селян, в командир нашого загону перешкодив нам це зробити. Він навіть сказав, що в загоні «занадто збуджено єврейське національне почуття» і що це «не годиться». Гадаю, ми могли б швидко навести порядок у місті, якби зустріли хоча б кількох живих людей із числа наших друзів, які зверталися до нас за допомогою. У місті ми нікого не бачили. Нас прийняла пустеля. Ми бачили тільки бандитів і від цього впали духом. Ставлення до нас нашого командира і деяких елементів нашого загону ще більше непокоїло нас і позбавляло необхідної мужності й енергії.