III. Свідчення Хай-Сури Ізраїлівни Рабінович, 40 років, дружина коваля, неписьменна.
За дивною випадковістю наш будинок довго не привертав уваги розбійницьких банд, які лютували і зловмисники.
постійно продовжували вбивати та грабувати в нашому місті. Я пережив майже місяць усамітнення вдома, з наглухо закритими віконницями, уважно прислухаючись до кожного звуку. Після 10 червня в місті запанувала відносна тиша. 17 червня до мене додому зайшли двоє військових, які оглянули мої кімнати і сказали, щоб я нікуди не виходив, а спокійно сидів вдома. З цими словами вони пішли. Через деякий час, близько 12 години дня, прийшли ще двоє солдатів, а за ними два порожніх вози. Вони відразу ж почали відчувати себе як вдома. Почали збирати все, що бачили, чи було замкнене, чи ні. Усі речі тихо й по-діловому вантажили на підводи, які приїхали з ними. Так було вкрадено, серед іншого, весь мій столовий сервіз, ножі та виделки, наволочки, навіть мій старий і напівзношений базарний кошик. Сережки з вух моєї дівчини витягли, кільця з пальців зірвали. Коли в кімнаті вже не було чого красти, солдати зажадали в мене сірників і свічок. Запаливши свічки, вони пішли зі мною на горище. Все, що я там сховав, вони теж забрали. Я не можу не згадати наступне. Була в моєму домі разом із солдатами, а потім багато людей у місті бачили її, молоду жінку, яка вільно розмовляла єврейською. Весь час, поки обшукували на горищі, вона розмовляла зі мною по-єврейськи, казала, щоб я не боявся, щоб вони мене не вбили. Солдати беззастережно підкорилися їй і зробили, як вона їм сказала. На горищі вона також сказала мені по-єврейськи: «Краще віддай їм все, а то те, що зі мною сталося, буде і з тобою. Мене силою забрали». Чи вона говорила правду, чи вона справді була єврейкою, чи якоюсь служницею, яка навчилася єврейської мови, служачи в єврейських родинах, я не знаю. Мені більше нічого додати.