Ми звикли до частих візитів гостей, які нас грубо лаяли. Відвідини завжди закінчувалися отриманням невеликих сум грошей або предметів, які не мають особливої цінності. Мій роботодавець тривалий час орендував млин і був у найкращих стосунках із місцевими селянами. Він завжди сподівався, що селяни, з якими разом виріс і з якими постійно спілкувався, врятують його. Я не можу сказати, що селяни підбурювали бандитів чи співчували їм. Але вони не зробили жодного кроку зі свого боку, щоб відвернути дії бандитів. Досить було слова одного місцевого селянина (це ми бачили наочно), щоб зупинити дії бандитів. Я сам не пам'ятаю, в який день це сталося. Увійшов високий, бадьорий солдат і зажадав грошей. Старий домовився з ним про 2000 рублів. Це була остання готівка, яку мав старий. Через кілька днів солдат знову прийшов і вимагав тепер 20 000 рублів.
Троє інших солдатів чекали на вулиці. У старого не було грошей. Солдат розлютився і, кричачи: «Проклятий єврей-комуніст»,* вдарив його голою шаблею так сильно, що старий упав мертвий на місці, навіть не вимовивши жодного звуку. Я рушив до дверей. Солдат це помітив і вдарив мене шаблею по голові. Я впав. Солдат покликав своїх товаришів з вулиці, і вони всі почали бігати та брати все, що їм подобалося. Один бандит помітив, що я ще кілька разів підпалив будинок і сарай, я не втрачав свідомості, я намагався вискочити з вікна, і я був змушений піти в будинок. Я пішов з дому в сторону Чорнобиля, я не знаю, що мене знайшли селяни на дорозі і нещодавно привезли туди обвуглені кістки мого господаря.
СЕЛО ДИТЯТКИ
Щасливе село Дитятки обійшлося без людських жертв. Складається приблизно з 300 селянських хат; це за вісім верст від Горностайполя. У грудні 1918 року тут почали з'являтися струмкісти. Це були молоді селяни з сусідніх сіл, з рушницями. Вони дозволяли собі часті глузування з євреїв, звичайно, не без ударів і погроз револьверами. Незабаром селяни підпали під вплив струмківців і почали розкопувати давні гріхи євреїв. Почали вишукувати старі «неоплачені» борги та вигадувати різні злочини (євреї були шпигунами більшовиків, запрошували гетьмана повернутися до Києва тощо). І вимагали безумовного виконання своїх вимог і претензій, інакше викличуть сюди струмківців. Євреїв змушували платити й платити. Це стало хронічним явищем. «За жайворонка» вони будили євреїв уночі або зупиняли їх на вулиці, кажучи: «Ну це ж взуття моє». Євреї не витримали цього й залишили село, кинувши своє майно напризволяще. І в них добре вийшло. Незабаром почули, що їх розшукують. Важко повірити, що обшук був заради
ЄЛИСАВЕТГРАД:
грошей, яких у них уже давно не було. Дитяцькі євреї досі не повернулися в село.
Свідчення Гусовського Йосип Берков, 45 років, одружений, крамар.