Яка доля готувалася арештованим; що вони збиралися з ними робити; що вони готували таємно, коли почали копати ту страшну могилу в тридцять п'ять «аршинів» завдовжки, яка пізніше прийняла всіх тих мучеників, що мусили тридцять годин провести в будинку наркомату в найчорніших передчуттях, спраглих і в задушливому повітрі; те, що діялося за стіною міста, — було покрито глибокою темрявою. Ми бачили лише більше озброєних людей, які заходили з сусідніх сіл. Крім того, ми всі плекали надію, що напевно вони не можуть убити всіх тих людей, яких забрали до комісаріату. Ні в кого не було таких жахливих передчуттів. Це була жахлива помилка. Доля мучеників була вирішена заздалегідь. На травневий ранок вони почали копати собі могили. Контрреволюціонери і монархісти всіх станів і течій напружилися в цей нещасливий день до крайності. Цілу ніч і цілий день вони невтомно працювали, готуючи криваві події, які почалися в травні о п'ятій годині дня і які ніколи не зникнуть з історії народу.
О другій годині дня люди зібралися в будинку громади, щоб остаточно вирішити, що робити з «маленькими євреями». Були різні думки натиснутий. Численне зібрання було поділено на кілька груп. Деякі кричали: «Геть євреїв, їхніх жінок і дітей, нехай не залишиться жодної душі». Інші вимагали покінчити з молодими людьми, а іншим сплатити відшкодування. Третя група рекомендувала знищувати лише тих, хто належав до Червоної армії. Лише одиниці намагалися стримати натовп від ганебної роботи на землі, що вже пролито достатньо крові. Дійшло до голосування. Збори, за свідченням селянина, розділилися на два табори, які врівноважували один одного, дехто утримався від голосування. Раптом на коні підскочив кривавий посол, який зіграв вирішальну роль у трагедії, і гукнув до натовпу: «Браття, швидше до запряги! За нами на броньовиках їдуть євреї з Ободовки і Верховки». Цим пекельним нечистю був Древінський, колишній петлюрівський офіцер, щойно оголошений комендантом повстанців. Був великий ажіотаж. Серед галасу чути крики: «Ідіть, браття, ми їх усіх переб’ємо і жодного не залишимо в живих».
Два табори стали одним цілим і перетворилися на розлючену юрбу, яка побігла просто до комісаріату, оточила його і відкрила вогонь.
Нещасні жертви, яких було кілька сотень чоловіків і хлопців, з жахом падали на землю, благали про допомогу, плакали і плакали, але марно. Їм було оголошено криваве гасло: «Немає в живих».
Звірячий натовп незабаром переконався, що знищити стільки людей, стріляючи у вікна, нелегко. Вони зайшли всередину і кинули бомби та ручні гранати в масу ошелешених людей i;