ШРАМЕНКО Григорій Іванович; його гроші та крадене знаходяться у Степана Михайловича Васька, його брата Івана Івановича Шраменка та Феодосія Михайловича Борисенка або зятя Борисенка Печикіна, разом з якими він пограбував Заріцьких; він також ховається з тим же.
ВАСИЛЬЄВСЬКИЙ Сергій Іванович; гроші у нього або в його зятя Рибакова, колишнього голови мирового судді. Він ховається з тим же; він поголив вуса і бороду, одягнув окуляри і живе з ним під прізвищем Ісмаїлов. Грабував євреїв у компанії Праценка Григор'єва; живе на розі Бульварної та Білозерської.
З Іллею Михайловичем Лобзенком, вул. Білозерська, і Григорієм Федосієвичем Оровією, вул.
ЛАНСЬКИЙ відправив гроші з дружиною до Черкас; сам він перейшов з іншими до шостого полку.
БОНДАРЄВ, Назар Філімонов, грабував і вбивав євреїв у Чигирині; Я не знаю, де він.
Це все, що я знаю на даний час про цих грабіжників і злодіїв, як тих, що відійшли з Уваровим на Миластир, так і тих, що залишилися в Черкасах після грабунку.
П. БУКРЕЄВ.
ЧИГИРИН (КИЄВСЬКИЙ УРЯД)
Свідчення Нісона Меєровича Мілевського, Бухгалтера с
Чигиринське товариство взаємного кредиту; Знято
Наш сподвижник Майзліш; 6. VI., 1919 рік
Чигирин — столиця кантону в уряді Києва. За 35 верст від залізничної станції Фундукеївка і за 18 верст від пристані Бужин (недалеко від Кременчука). Жителів Чигирина близько сімнадцяти-вісімнадцяти тисяч, з них п'ять-шість тисяч євреїв. Населення здебільшого займається торгівлею і ремеслом, частково ремеслом. У мануфактурах тут сильно розвинена шкіряна промисловість; є дванадцять шкіряних заводів із приблизно чотирма-п’ятсотами робітників. З цих дванадцяти шкіряних заводів сім були в руках євреїв. На шкіряних заводах працювало від ста до ста п’ятдесяти євреїв. До кінця 1918 року всі шкіряні заводи працювали, а власники мали достатньо сировини для виробництва. Перед приходом до влади Директорії (на початку листопада 1918 р.) євреї-власники кількох шкіряних заводів покинули місто, а їхні шкіряні заводи були муніципалізовані міською владою, яка призначила комісарів шкіряних заводів і взяла на себе керівництво виробництвом і продажем. Міська влада, однак, не могла так успішно керувати виробництвом, як приватне підприємництво власників, і єврейські шкіряні заводи почали занепадати, тоді як шкіряні заводи неєвреїв, які залишилися в руках приватних власників, працюють майже на повну потужність.