УМАНЬ — кантональний центр в уряді Києва з населенням приблизно шістдесят-шістдесят п'ять тисяч. З них у приблизних цифрах тридцять п'ять-сорок тисяч євреїв, двадцять-двадцять дві тисячі українців і росіян і близько трьох тисяч поляків. Євреї становлять переважну більшість населення, займаючи центральні вулиці і повністю оточивши центральний район, за винятком деяких маленьких вулиць, де живуть заможні польські жителі, українсько-російський уряд і взагалі місцева так звана християнська аристократія. Передмістя заселене в переважній більшості міщанами. Єврейське населення Умані жило переважно дрібним ремеслом і торгівлею. Досить великим був відсоток вільних професій: лікарі, юристи, акушерки, хірурги тощо; посередники в різних комерційних операціях, так звані брокери, особливо численні ті, що займаються зерном і різними продовольчими продуктами; але був і значний відсоток людей, які жили на каторжній праці; конейники, вантажники, водовози, пилярі, звичайні батраки тощо. Більша частина єврейського населення жила в злиднях і злиднях. Винятковими були кілька десятків заможних чоловіків, сотні заможних людей, тисяча-дві людей у помірному стані, які мали більш-менш постійні заробітки. Українці і росіяни постачали чиновників і службовців у всіх державних установах; вони були правлячим, правлячим класом. Маса християн жила в передмістях; їхніми заняттями були здебільшого (1) торгівля продовольчими товарами та провіантом, (2) виробництво та продаж шкіряних виробів, (3) служба (носії, хатня прислуга, кочегари, поліцейські, старости тощо), робота на фабриках і в майстернях, а також у будівельних промислах, як бруківки, штукатури тощо. Більшість із них володіли майном на околицях міста: невеликими будинками, сараями, невеликими садами тощо. Найкраще забезпеченим у місті було польське населення, яке складалося з поміщиків, професорів, управителів маєтків, директорів цукрових заводів, вищого та нижчого персоналу сільськогосподарських підприємств і заводів, адвокатів, лікарів, чиновників, працівників польських спілок і установ, а також деяких працівників нижчих форм служби. За воєнні роки чисельність населення значно зросла внаслідок припливу біженців, переселення із села в місто, природного приросту населення. Взаємовідносини дійсно ніколи не були хорошими, особливо з 1902-03 рр., коли почалося переслідування євреїв за їхні «революційні ідеї», і подій жовтня 1905 р., коли натовп в Умані за співчуття християнської влади та духовенства вчинив єврейський погром, жертвами якого стали троє євреїв, а майно єврейських жителів було частково розграбовано. розграбовані. Роки з 1905 по 1917 рік були роками «поганого миру» та погано прихованого антагонізму християнського населення проти євреїв. Війна 1914 року подвоїла цей антагонізм, і єврейське населення відчуло, що після закінчення війни та демобілізації його чекають великі нещастя. Революція 1917 р. спочатку схилялася до поліпшення відносин, але згодом загальне загострення економічного становища, боротьба
Частина 15
сторінка 244/324