У Гринівцях було близько сорока євреїв, включно з дітьми. Усі вони носили прізвище Бухер і представляли нащадків якогось Бухера, який давно оселився в селі. Між Бухерами та місцевими селянами завжди існували добросусідські стосунки. Та все ж, коли до села прийшла звістка про проскурівську різанину, селянська молодь вирішила теж поселитися у своїх євреїв. Деякі
ПРОСКУРОВ:
з них пішов до Проскурова і повернув трьох гайдамаків, про яких згадується. Почувши про це, всі євреї сховалися, але селяни за допомогою гайдамаків вистежили їх і зібрали. Постало питання, селитися з ними там чи в іншому місці. Гайдамаки спочатку обшукали євреїв і забрали гроші та цінності на суму понад 30 тис. крб. Тоді гайдамаки запропонували вбити їх усіх на місці. Але старі селяни сказали гайдамакам, що вони самі розберуться зі своїми євреями, але не тут, у селі, а за селом. Вони посадили євреїв з жінками та дітьми на сани і повезли в напрямку Проскурова. По дорозі молоді селяни хотіли покінчити з ними, але старі селяни наполягли, щоб їх віддали владі, яка розсудить.
Їх відвезли до комендатури в Проскурові, а звідти до дільничної комендатури на ст. Останній, у свою чергу, відвів їх до канцелярії військово-польового суду, а звідти повернули до комендатури, а звідти – до камери для арештантів. Оскільки на той час у Проскурові відчутно поменшало бажання вбивати, було вирішено відпустити їх усіх на волю наступного ранку. Але після звільнення до своїх домівок у Гринівці не повернулися. (Свідчення Бухерів, с. 3.) Щодо Гальперіна, то під час одного з етапів йому вдалося втекти.
Свідок Маранц також розповідає про дивовижне визволення. У неділю, 15 лютого, він як депутат ради вирушив до залу ради, щоб взяти участь у пам'ятному засіданні, на якому з'явилися Семосенко та Ківерчук. По дорозі він зустрів радника Сторра і приєднався до нього. Вони помітили, що гайдамацький офіцер женеться за ними на фіакра. Наздогнавши їх, він вискочив з кабіни, дістав шаблю і напав на них. Ще мить удари шаблі вразили б їх. У цей момент хтось на протилежному тротуарі назвав офіцера по імені; він розвернувся, а Маранц і Сторр сховалися в найближчому будинку і врятувалися.
Вранці середи, 19 лютого, в місті панувала відносна тиша. Зрозуміло, що євреї не відкривали своїх крамниць, бо не мали в цьому інтересу. Але Семосенко видав наказ негайно відкрити магазини.