які не хотіли пережити свого батька (свідчення Сандьєра).* Усі описи жорстокості у світовій) літературі тьмяніють перед жахами єврейської трагедії. Ця трагедія не знає ні відтінків, ні світла. Все однаково жахливо і страшно., В.. Страшно народження сина від пораненої матері в кімнаті, де батько й дідусь лежать на підлозі безживні. Страшна доля сина, який, бачачи муки і смерть усіх рідних, втрачає розум. Жахливим є випадок матері, яка душить власну дитину, щоб врятувати інших. Із величезного матеріалу, зібраного дослідниками української трагедії, в якому кожен рядок розповідає про єврейське горе, де з кожного абзацу сочиться єврейська кров, наведемо лише кілька замальовок і епізодів, свідчення очевидців, які дивом вирвалися з пекла, де, однак, довелося залишити своїх друзів і рідних. Хто бачив цих трагічних свідків, хто вмів розповісти про жахи, які вони пережили, з епічною гідністю, без забарвлень і перебільшень; хто бачив їхні запалі, землистого кольору обличчя, очі, наповнені божевільним сумом і відчаєм, без бажання помсти чи життя, — мусить, як Лазар у Євангелії, втратити силу сміятися; він повинен блукати з отруєною душею по світу, не знаходячи спочинку.
Мимоволі згадуються слова поета:
«О, Хмари, якщо за тобою в глибинах блакиті стародавній Бог все ще живе на своєму троні, хоч і невидимий для мене — я прошу тебе, молися за мене та мою криваву долю! У мене немає більше ні молитви в грудях, ні сили в
* Див. Додаток, стор. 396 і далі.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
мої руки, ні надії Як довго, як довго, як довго!"
(Г. БЯЛИК, про масові вбивства.)
Нижче наведено кілька епізодів, обраних майже навмання. Бо в цій трагедії все типово. Немає винятків. Кожна подія є прикладом того, що довелося пережити сотням нещасних міст і сіл України. Усі вони є ілюстраціями, по суті схожими одна на одну й одноманітними, як стогін і плач, трупи й могили. Усе це один великий крик життєвої брехні та безсоромної жорстокості людини, яка такою ціною прагне здобути владу.
І. БРАУНІНГІ У ДНІПРІ. a. Пароплав «Барон Гансбург».
Свідчення Шифри Шкловської, 40 років, вдова, крамар. Тільки Вижив.
7 квітня я сів у Києві на пароплав «Барон Гансбург». Пароплав прямував до села Суховчі з вантажем цукру. Його заѣрахтували троє євреїв Сухівчан, які взяли пасажирів на борт за власний рахунок. Точніше кажучи, я був сонний, коли сідав на пароплав, і не помітив пасажирів на борту та скільки їх було. Я знайшов місце в кутку й сидів там дрімаючи. Мене розбудив шум. Євреї були страшенно схвильовані й налякані. «Нічого не вдієш, стріляють», — почув я, і в той же час почувся тріск зброї і кулі, що пробивали корабель.