О 17:00 16 травня банди почали вриватися в будинки цього двору. Вони приходили і йшли, вимагали гроші, крали речі. Вони зняли з чоловіків одяг. Тоді всі, хто проживав у цьому дворі, зайшли у двір губернської лікарні, яка межувала з їхнім двором. Не встигли вони зайти у двір, як там почали з'являтися ті самі банди. Мабуть, хтось із сусідів росіян сказав їм, що тут ховаються євреї. Л. Народницький з дружиною побачили начальника лікарні та двох сестер, які виходили з лікарні. Вони підбігли до них і благали їх сховати. Вони відмовилися. У цей час кілька бандитів підійшли до Л. Народницького: «Проходьте на станцію». Його дружина благала їх відпустити його. Вони її заспокоїли: «Нічого, не бійся, тільки перевіримо його документи і відразу відпустимо». З ним поїхала його дружина. Всю дорогу вона їх благала: «Пустіть нас, беріть, що хочете. Ми тут недалеко живемо. Ходіть з нами, ми вам віддамо всі гроші». Їй відповіли: «Можете їхати, але ми перевіримо його документи і тоді відпустимо». Так привели нас до містка біля польського цвинтаря. Там на них чекав інший гурт. «Ми ведемо комуніста», — кричали їм. (Чоловік ніколи не належав до жодної партії.) Нещасні зрозуміли, що на них чекає, і знову почали благати їх відпустити. Вони впали на коліна і клялися, що ніколи не належали до жодної партії. Тоді бандити відштовхнули жінку з криками: «Замовкни, якщо не хочеш тобі виколоти очі». Чоловіка вони повалили на землю і вбили пострілами. Жінка почала страшенно плакати. Вони сказали їй: «Тепер нема чого плакати, йди». Ішла вона з плачем і плачем вулицею. Деякі банди зустріли її і били прикладами. Вони били її по голові та обличчю. Що сталося потім, вона не пам'ятає. Вона прийшла до тями в обласній лікарні; вона не пам'ятає, чи ходила туди сама, чи її туди забрали.
НАРОДНИЦЬКА МАНІЯ.
XI. Свідчення Абрама Саф'яна
Це сталося у п'ятницю, 16 травня, о пів на дванадцяту ночі. У двері постукали. Я не відкривав. Почулися сильніші стуки. «Хто там?» запитав я. «Відчини, це солдати». Я відкрив двері. Набігла банда з п'ятнадцяти чоловік: «Дайте грошей». Я віддав їм свій гаманець. «До стіни, де решта твоїх грошей?» Я вказав на скриню. Одні побігли до скрині, інші пішли до спальні, де лежав мій хворий батько. — Чого ти там лежиш, старий єврей? Батько почав повільно вставати. Один із бандитів вдарив його шаблею по голові. «Не бийте його, він хворий, а бійте мене». «Не хвилюйся, дійде і твоя черга. Де твоя крамниця? Покажи нам». Я показав їм магазин. Одні вбігли в крамницю, інші зайнялися шафами; деякі були з батьком, деякі в магазині. Двері були відчинені. Я вибіг і сховався. Не знаю, що сталося потім, але мені сказали, що мене ретельно шукали у дворі. Вони розрізали мого батька на частини в прямому сенсі; ми знайшли його під столом на кухні.