Березнева революція гостро оголила всі проблеми російського життя, в тому числі і національну проблему. Цар-самодержавець тримав у рабстві всі народності, що населяли окремі частини імперії. Їх прагнення до розвитку національної культури зазнавали утисків. Будь-яка спроба отримати навіть найскромнішу частку автономії розглядалася як повстання проти вищої влади і суворо придушувалася.
З початком революції в окремих частинах колишньої імперії почалися сильні націоналістичні рухи. Протиборчі сили дали про себе знати. Націоналістичний елемент вийшов на перший план скрізь, особливо у великих прикордонних державах, Фінляндії та Україні. Тимчасовий уряд, як міг, намагався уникати проблеми. У своїй залежності від російської буржуазії, особливо від партії конституційних демократів (кадетів), яка представляла їх у їхніх зусиллях створити «єдину, сильну і велику Росію», вона бачила в націоналістичному русі небезпеку відокремлення прикордонних держав. Тимчасовий уряд вирішив не послаблювати економічну силу великоросійської буржуазії податливістю, ані послабити Росію під час імперіалістичної світової війни. Тому воно відкладало вирішення проблеми «до скликання Конституційних зборів», яке знову і знову відкладалося на пізніший термін. Націоналістичний рух вибухнув з люттю бурі. Його хвилі піднімалися все вище і вище. Тимчасовий уряд був змушений визнати це і крок за кроком піти назустріч. В Україні було створено представницький орган — Центральну Раду, що складалася з усіх соціалістичних партій, яка контролювала політичне життя країни і створила із себе Національний секретаріат як виконавчий орган.
Щоб налагодити мирні стосунки між Тимчасовим урядом і Центральною Радою, з Петрограда до Києва прибули два міністри Зеретеллі і Терещенко, яким фактично вдалося на деякий час примирити націоналістичні прагнення України з хиткими і стримуючими тенденціями Тимчасового уряду. Вони визнавали право України на значну автономію. Але федеративного устрою Російської держави вони не прийняли.
Центральна Рада покладала свої надії й претензії на величезну більшість українського села, на націоналістично налаштовану інтелігенцію міст, а також на частину міської нижчої верстви. Отже, Рада стала важливою політичною силою, зберігаючи свою незалежність від російського Тимчасового уряду, який не мав ані найменшого впливу в Україні.
Українську велику буржуазію складають представники іноземних національностей (росіян, євреїв, поляків). Вони виступали проти Центральної Ради, бо бачили в ній силу, що руйнує інтеграцію.