13 листопада на загальних зборах Центрального бюро Української праці було визначено політичний загальний страйк. Скрізь у басейні Донця, де відступили австрійські війська, було повстання. П'ятнадцятого листопада розпочався рух в Уряді Києва, район Таращі. Повсюдно створювалися повстанські загони під керівництвом Махна, Григор'єва та інших. На чолі руху стояла Директорія, а згодом Петлюра. До Директорії відійшли Катеринослав, Харків і Одеса. 11 грудня Київ було зайнято.
Повстання Петлюри проходило не стільки під прапором націоналізму, скільки під прапором соціалізму і частково більшовизму. Радикальні гасла міста виражали загальні настрої, зокрема бажання селян отримати повне право розпоряджатися землею. Цю вимогу підтримали не тільки багаті селяни під керівництвом «самостійників», а й середняки під керівництвом соціалістів.
іст партій лівого спрямування. Міський пролетаріат схилявся до більшовиків. Петлюра увійшов до Києва як національний герой, але за ним пішла його тінь — більшовицька радянська влада. Вже в середині листопада в Курську було створено Український радянський уряд, який розпочав кампанію проти Директорії. Просуваючись з півночі на південь, більшовики зайняли Гомель, Глухів, Суми, Харків, Катеринослав і, нарешті, 2 лютого Київ; Харків був зайнятий Червоною армією ще до вступу Петлюри в Київ.
Взагалі важким було й міжнародне становище Директорії. Їхні переговори з Антантою та Румунією через генерала Грекова в Одесі не дали результатів. Антанта твердо дотримувалася принципу «єдиної і неподільної Росії» і підтримувала Денікіна.
Почалося бродіння серед війська Директорії. Їх можна розділити на дві групи: повстанські та регулярні війська. Коли Петлюра у грудні 1918 року на чолі Директорії увійшов до Києва, селяни-повстанці становили більшість його військових сил. Радикально налаштовані внаслідок тривалої партизанської боротьби проти панування німців і гетьмана, вони склали на той час дисципліновану масу, що пройшла значною частиною школу імперіалістичної війни. Однак загалом ця маса була політично нестабільною і завжди розділеною, захищаючи Українську Республіку щоразу, коли була небезпека праворуч, і ставала нелояльною, коли виникало повстання ліворуч. Регулярні війська в основному залучалися до Одеси через так звану військову раду, яка перебувала під військово-політичним керівництвом найбільш реакційних елементів у