n з них силою, за низькими цінами, і возили до Німеччини. На підставі перебільшених повідомлень про «багатство євреїв» серед селян виникло почуття заздрощів і бажання отримати міські продукти (промислові товари, взуття), яких в українському селі не було нічого, подейкували, що євреї у великих осередках користувалися надлишком таких речей.
Антиєврейські настрої вийшли на перший план в українському селі в той час, коли до влади прийшла радянська влада. Ця влада є в очах селян чужим імпортом з Москви. Заможний селянин українського села виступає проти комуністичних тенденцій. Крім того, будучи землевласником, що володіє землею, яку він вважає своєю освяченою і недоторканною власністю, він бачить у радянському уряді головним чином фіскальну владу, яка реквізує його зерно та інші сільськогосподарські продукти за максимальними цінами, сплачуючи за них нікчемними паперами. Між українським селом і радянською владою точилася завзята й уперта боротьба. Радянська влада вперше привела в село єврейського чиновника, як представника державної влади. За царату закон не дозволяв євреям обіймати державні чи громадські посади. За часів Тимчасового уряду фактично вся влада перебувала в руках центральної Ради, при якій усі посади на місцях займали українці, як правило, представники місцевого населення. З іншого боку, за радянського режиму євреї також були представниками уряду, займаючи центральні та місцеві посади. У районах, де євреї становили більшість населення, велика кількість євреїв входила до виконавчого комітету. Той самий факт, що окрім єврейського посередника був також a
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРИЧИНИ
Єврейський представник державної сили викликав почуття ворожості з боку українського селянина. Єврей, на якого він звик дивитися зверхньо і з презирством, раптом став перед ним як володар влади, вимагаючи поваги. Крім того, цей самий єврей виступав як представник чужої для села влади і об’єкт її ненависті. В результаті селянин став підозріло ставитися до всього єврейського населення, вважаючи всіх без винятку євреїв членами радянської влади, що дозволяло їм здійснювати владу проти християнського населення. У його свідомості міцно вкоренилася думка, що єврейська нація прагне домінувати над християнським селянином. У пізніших погромах це ставлення знайшло вираження у словах: "Що! Ви хочете над нами панувати?" Український селянин мав схильність приписувати єврейським комісарам і взагалі всьому єврейському населенню сусідніх міст і повітів усі гріхи, вчинені проти нього новою владою (реквізиції, мобілізація, загородження, розстріли за наказом надзвичайних комісій).