Українське село дуже багате; і селяни відмовлялися віддавати свою продукцію та зерно незаможному місту за «гроші Керенського» чи українські «карбованці», якими вони володіли вдосталь (ледве було вдома, де б не було тюків нікчемних паперових грошей); бо за ці гроші селянин не міг отримати того, що йому було потрібно; він не міг дістати ні сільськогосподарських машин, ні промислових товарів, ні солі. Блокада унеможливлювала для міста роль посередника чи отримання найнеобхіднішого. Тому Радянська влада була змушена силою зброї відбирати зерно у селян. Правда, Радянський уряд видав декрет, який регулював обмін сільськогосподарських продуктів на сіль і промислові товари, фактично був встановлений стандарт обміну, один фунт солі дорівнював одному фунту борошна. Пізніше це було змінено, і один фунт солі став рівним 2 пудам (i пуд дорівнює 40 фунтам) борошна. Насправді, однак, не було жодної можливості транспортувати мануфактуру чи сіль і доставити їх до місця призначення, після того як внутрішній фронт зробив залізничне сполучення в Україні майже неможливим через постійне підривання та пошкодження рухомого складу та колій. Але селяни не хотіли нічого віддавати за продукти, «перспективні в принципі», бо вони не довіряли «комуні». Не тільки селяни-багатії, але й середняки вважали «комуну» гідрою, яка прагне вивезти з села все, нічого не давши взамін. Багате українське село мало анархічний характер. Воно визнавало будь-яку владу, поки вона залишала село безтурботним, і не вимагала податків, сільськогосподарських продуктів, рекрутів тощо. Але момент будь-який уряд намагалися висунути вимоги щодо рівнинної землі чи висунути претензії, село повстало, витягло закопану зброю та застосувало її, що зрештою призвело до падіння відповідного уряду. Українське село було тим сфінксом, загадку якого неможливо було розгадати і який нищив усі сили, що поставали перед ним. Цим пояснюється кінематографічна швидкість, з якою змінювали один одного різні уряди в Україні.
Сформувалася особлива селянська фразеологія: «Ми більшовики, — казали селяни в Україні, — але не комуністи. Більшовики дали нам землю, а комуністи забирають хліб, не давши за нього нічого. Ми не дамо Червоній Армії повісити комуну собі на шию. Геть комуну! Хай живуть більшовики!»