«Коли ми під’їжджали до Житомира, — розповідав він, — з одного з окопів вийшли два євреї з такими двома довгими бородами (жестом вказує на довжину бороди) і вистрілили в нас. На моє запитання, чому вони по нас стріляють, вони відповіли, що ненавидять українців, на що я їх пробив». Він також розповів, що сам убив трьох євреїв у Житомирі за те, що вони грабували магазини під час погромів. «На станції я спіймав двох євреїв з прокламаціями проти Директорії і пробив їх своїм мечем».
Коли наступного дня я запитав Ревуцького, чому він влаштував цю гнітючу зустріч, він сказав, що хотів би знати, яка правда в тому, що Ковенко був справжнім організатором погромів. Я повністю переконаний, що він був.
(Підпис) П. ГЮТЕРМАН.
До цього об’єктивного документа слід додати, що Красний, який брав участь у щойно згаданій конференції, пізніше став міністром у справах євреїв в уряді Петлюри.
У лютому 1919 р. становище Директорії погіршилося. Більшовики зайняли Київ. Війська Петлюри остаточно евакуювали уряди Херсона, Полтави та Києва. Погроми набирали масштабів. Про них повідомляється в Єлисаветграді (4 і 5 лютого), Новому Миргороді (приблизно в цей же час), Пирятині та ряді інших місць Уряду Полтави. На залізничній станції Рамодан, Бобринський та інших міст євреїв викидали з вагонів і розстрілювали.
У Лубнах вдалося запобігти погрому лише завдяки тому, що кілька сотень петлюрівців здійснили енерґію.
гетичного опору погрому. Вони навіть протистояли зі зброєю в руках, називаючись «місцевою сотнею». Вони втратили чотирнадцять чоловік, але врятували місто від погрому. У Кременчуці погром вдалося запобігти за рахунок півтора мільйона рублів, які євреї віддали військам. Одночасно відбулися погроми в Київському Уряді, у Василькові (7 і 8 лютого), Россові (14 і 15 лютого), Степанцях (14 лютого), Радомишлі (18-20 лютого), Сквирі (початок і кінець лютого). Найжахливіший погром цього місяця, який знаменував перелом від первинних «грабіжницьких» погромів попереднього періоду до наступних «єврейських» погромів, відбувся далеко за петлюрівським фронтом, у Проскурові 15 лютого і у Фельштині 16 того ж місяця. (Більш детально ці два погроми описані в доповіді А. І. Гіллерсона в Додатку, стор. 185 і далі.)