Частина 3

Махно, овіяний славою, постійно намагався використати свою популярність серед селян катеринославського та сусідніх урядів для самостійної політики. Він називав себе анархістом, але заперечував будь-який зв'язок з партією - хотів бути більш анархістом, ніж анархісти. Загалом його політика щодо його власних послідовників, а також селян в околицях характеризувалася намаганням розподілити між ними, особливо серед найбідніших, майно, переважно єврейське, яке було пограбоване та зібрано в маленьких містечках. Таким чином він заволодів сіллю на півдні (дуже рідкісним і тому дуже дорогим продуктом) і роздав її безкоштовно селянам. Що стосується радянської влади, то він був типовим представником вдачі середняка. Він ніколи не стояв на боці радянської влади. У перший період, після падіння німецького панування, він підтримував радянську владу, бо вважав її сильнішою і послідовнішою за Директорію, але виступав проти неї як влади міста. Водночас він був противником Добровольчої армії Денікіна, гнобителем селян і борцем за відновлення дореволюційних порядків. Він захищав радянську владу і водночас виступав проти «більшовиків і комуністів, які силою встановили диктатуру за допомогою найманих мадярів, китайців і латишів». Коли справа загрожувала небезпека, він був готовий воювати проти Денікіна. Воював проти Григор'єва і вбив його. Він виправдовував цей вчинок антиреволюційністю Григор'єва*, яка виявилася в єврейських погромах, і навіть був готовий йти на переговори з київським урядом. Але коли Махно воював проти радянської влади, він закликав свій народ вбивати і знищувати євреїв, використовуючи вже знайомі нам гасла. Як особистість Махно не є типовим батьком. Він занадто індивідуалістичний у своєму макіяжі. Як політик, однак, він є найбільш типовим з усіх, оскільки він повністю втілює в щомиті інтереси й бажання середняка українського села.