Батько — плоть від плоті і кров від крові села — вдачею, думкою, життям і характером близький до села. Батько не завжди звичайний селянин. Як ми побачимо далі, найважливіші Батьки – високорозвинені люди з європейською освітою. Але вони можуть поставити себе на місце села, мислити його думки та ідеали, приймати його бажання та настрої, втілювати волю українського селянина. Вони вміють вести за собою селянські маси, які викликають у них повагу і слухняність до тих пір, поки вони виражають волю села. Батько розуміє, як взяти селянина, і вміє завоювати його соціальними чи національними мотивами. Батько чудово знає революційну фразеологію і вдало адаптує її до рівня селянина. Він передусім демагог. У своїх промовах і прокламаціях батько висловлюється за Радянську владу без комуністів. Крім того, він вимагає, щоб Рада була підконтрольна селу. Він проти буржуазії і проти комуністів, але за більшовиків. Часто він висловлюється про те, що комуністи надто м'яко ставляться до буржуазії. Батько виступає проти централізованої влади та її апарату. Він вимагає вільного об'єднання анархічних селянських громад на чолі з Батьками. Соціально програма Батьківщини примітивно анархістська: «Грабуйте, реквізуйте, заволодійте містами, заберіть Єкатеринослав, заберіть Київ, заберіть Харків, — міста вам, заберіть майно заможних класів».
Пліч-о-пліч з анархістською фразою та нападами на київську радянську владу по країні поширювалася антисемітська погромна агітація. Радянська влада була, за їхнім уявленням, чужою владою московсько-єврейського походження, чого село не розуміло. Селянин знав лише те, що з села хочуть вивезти все, а йому натомість віддати кольорові папірці, яких у селі було вдосталь. Він знав, що уряд виступив проти села збройною силою. У дуже багатьох випадках євреї були агентами радянської влади в селах і районах. Вони часто нехтували інтересами в місцеве населення і не поважав їх. Помилки, зловживання та правопорушення місцевих агентів радянської влади були помічені й певним чином використані антирадянською владою, яка представляла їх як характерні риси «єврейської нації», яка панувала над «правовірним» селянином. Отрута антисемітської агітації широким потоком потекла по всій Україні. Батьки чітко розуміли цінність єврейського погрому як політичної зброї, встановленої Директорією. Справжні результати цькування євреїв вони бачили в непокірності натовпу, яка була для них такою необхідною. Віддача єврейського населення селу як здобич здавалася батькам багато в чому вигідною.