Куммельман повідомляє з району Матусово (уряд Києва) наступне: селяни не довіряли Радянській владі, не сприймали її всерйоз і вважали її як чужу владу, майже так само, як і владу німців. Ця недовіра до нову владу штучно не давала спати місцева інтелігенція. З першого дня вони зайняли опозиційну позицію до нової влади. Місцева українська інтелігенція, як-от начальник пошти, студенти семінарії та викладачі, відкрито агітували проти радянської влади. Вони «розіграли національне питання як головний козир. «Уряд Петлюри, — вражає селян поштмейстер Кулик, — це наша справжня рідна українська влада, а влада більшовиків — це єврейська влада». «Я був у Черкасах, — запевняє селян учитель Палега, — у комісаріаті народної просвіти, і що я там бачив? Нічого, крім євреїв, увесь комісаріат забитий євреями».
Соціальне становище Батька різноманітне. Існують різні ступені: від батька, який керує селом, районом, а іноді й кількома районами, до батька, який керує цілими урядами (провінціями) і відіграє велику політичну роль, як Григор’єв і Махно. Останні — лідери українського селянства, здібні люди з чіткою політичною метою. Батьки, такі як Зелений, Струк, Ангел, Яценко, Тютюник, Клименко, Попов – це селяни, які не мають самостійної політики, а є знаряддям вождів, які вміють осмислити і сформулювати невдоволення середняка. Кожен батько має свою сферу діяльності. Струк працював на північ від Києва, в районі Чорнобиля. Свою діяльність Соколовський розгорнув на захід від Києва, в районі Радомишля і в сусідній частині Житомирського округу. На південь від Києва, в районі Трипілля над Дніпром, Зелений мав своє поле діяльності. На околицях Таращі були Яценко, Голуб і інші. В районі Брусилова знаходимо групу Мордилєва; у Липовці товариство Соколовського; в районі Умані — банди Клименка, Тютюника і Попова; у Гайсинському районі Волинець, у Бахмаччині Ангел. Майже всі ці «малі» батьки є колишніми послідовниками Петлюри (якому Директорія дала наочні уроки політичної боротьби, які вони добре використали) і працюють завжди в межах своїх домівок.