Повстання Григор’єва широко відчинило браму Українській добровольчій армії. Українська Червона Армія не змогла оговтатися від заподіяного удару і змушена була відступити перед верховною владою добре оснащених військ Добровольчої армії. Внутрішній фронт посилювався, а це означало, що радянська влада одне за одним евакуювала українські міста. Денікін поступово зайняв Харків, Катеринослав, Полтаву і, нарешті, 20 вересня Київ. Україна була «звільнена» від більшовиків. Війська Петлюри залишалися бездіяльними. Там, де вони виступали проти добровольчих загонів, їх роззброювали. Чисельність війська Петлюри була невеликою. Їхня позиція була десь на галицькому кордоні. На внутрішньому фронті деякий час панувала тиша. Здавалося, що селяни хотіли спочатку дізнатися, що принесе їм новий правитель, представник «єдиної і неподільної Росії». Особливих ілюзій з цього приводу селяни не мали. У всякому разі передача влади в інші руки означала легке закляття. До того ж чоловіки села сподівалися, що зможуть отримати від Антанти товари, особливо промислові. Інакше було в місті. The i вищий і середній класи, які більше за інших були змушені відчути радянську владу; інтелектуальні класи, які здебільшого стояли осторонь радянського ладу і, закріплюючи позиції в радянських організаціях, прагнули приходу іншої влади, ближчої та ближчої до їхніх ідей; бідніші громадяни, які мріяли про дешевий хліб і вірили, що багнет добровольчої армії поверне п'ятикопійковий буханець білого хліба (замість чорного хліба по 50-60 рублів за фунт); націоналістична частина бродяги-пролетаріату українських міст, рекрутована з чорносотенців, — усе це покладало великі надії на прихід нової влади. Усі євреї, крім робітників, зацьковані до смерті, як і більшість із них, чекали нових господарів не без почуття хвилювання, але все ще в тихій надії, що замість нестабільного радянського уряду нарешті прийде уряд постійної стабільності, який заспокоїть село та укладе мир із лояльною частиною євреїв.
Меморіал, вручений генералу Денікіну представниками єврейських громад Катеринослава, Харкова, Ростова і Тавриди («Bulletin du Comité des Délégations Juives auprès de la Conférence de la Paix», № 9), говорить:
«Українське єврейство, яке економічно належить до біднішої верстви громадян (90 % ремісників і торговців, 5 % капіталістів і лише 5 % робітників), з придушеним нетерпінням чекало приходу добровольчої армії, від якої чекало визволення від диктатури пролетаріату. Тому єврейське населення готувало захоплений прийом для волонтерів і був готовий підтримати їх грошима і людьми».