Частина 4

Правда, вияви смирення були частково перебільшеними. Але якщо говорити загалом, то середній клас єврейства, не кажучи поки що про вищі класи взагалі, а може й частина менших ремісників, таємно плекали надію, що нова влада дасть змогу прийти до стерпного порозуміння з ним. Ці класи не вірили, що радянський режим може бути тривалим. Тепер вони повинні були відчути на собі «доброзичливу» політику Директорії щодо євреїв. Вони мріяли про стерпне і спокійне життя; за два роки кипіння в українському відьомському котлі, різні політичні зміни та потрясіння, погроми, інститут «Батько» — все це породило в них бажання так чи інакше зберегти своє життя. Вони були готові зректися національно-культурної автономії, юридично забезпеченої їм Директорією, якщо їм було надано голе життя та можливість економічного існування. З економічної точки зору повернення до порядку, який робив спекуляцію легальною, здавалося їм бажаним. З іншого боку, ходили чутки, що Денікін добре ставився до лояльної частини євреїв. Говорилося навіть про його доброзичливе ставлення до профспілок і соціалістичних організацій правих (меншовистів). Скептично ставилися і до (як передбачалося) партійно-забарвлених повідомлень, які публікувалися в «Радянських вістях міста Києва» про жорстокість денікінського уряду. Прокламація, опублікована послідовниками Денікіна в Києві, говорить про його «доброзичливість до поміркованих класів і партій». Про євреїв конкретно сказано (цитую з пам'яті): «Єврейські громадяни, я знаю, що не тільки християни, а й євреї населення страждає під більшовиками. Добровольча армія несе мир усім громадянам Росії незалежно від віросповідання. Спокійно чекайте приходу добровольчої армії і підтримайте її, бо вона захистить вас від більшовицького терору. Я переконаний, що ви самі визволите зі свого середовища всіх мерзотників і ледарів».