Переважну більшість радянських військ складали на той час повстанські бандитські загони. Деякі з них були сформовані самостійно, інші перейшли під час боротьби від Петлюри до халявників після другої окупації Києва радянськими військами. Нарешті, до них частково належали також банди Махна та Григор’єва, які залишилися вірними радянській владі. Ці війська складалися з українських селян. Як і всі українські фрібутери, вони були радикальними за настроями. Однією з їхніх рис є антипатія до чужинців, особливо євреїв. Тому вони легко доступні для антисемітської агітації, особливо в моменти сумнівів, коли вони не знають, яке ставлення до радянської влади мають мати. Вони завжди коливаються у своїй вірності більшовикам уряд. Вони знову і знову переходять від радянської влади на бік Петлюри чи Батька. Після поразки чи невдалого повстання вони повертаються до радянських військ. Часто буває так, що окремі частини військ оголошують себе «самостійними», зберігаючи всю революційну фразеологію і лозунги. Вони досі називаються радянськими військами, але насправді перебувають на службі ворогів київської радянської влади. Такі війська в багатьох випадках перебувають під впливом так званої «самостійної української соціал-демократії». Ця партія відіграла визначну роль в історії радянської влади в Україні. Після розриву з офіційною соціал-демократичною партією (Винниченко і Петлюра) вони взяли в свою програму принцип радянської влади, а не принцип соціал-демократії, і приєдналися до радянських органів в Україні. Внаслідок своїх близьких стосунків із халявниками, вони почали, після того, як також розірвали з радянською владою, підбурювати цих людей проти комуністично-єврейського уряду. Вони є противниками Денікіна, але вони також є противниками лжекомуни. Вони також проти влади євреїв, але за «Українську Самостійну Соціалістичну Республіку». Цю партію очолив Мазуренко, батько всіх батьків, про якого згадувалося в останньому розділі. Проголошення цих людей настільки значні, що видається корисним процитувати одне з них повністю.
«Товариші, червоні козаки! Запитайте себе. Чи не ви першими повстали проти німецької сили, чи не пролили ви своєї крові за кращу долю і життя українського трудового народу? Де ті права, за які ми боролися? Бачимо, товариші, як нам треба пробиватися, а ті, хто не праця висить нам на шиї і веде і поневолює нас.
«Товариші, хіба ми не можемо краще влаштувати своє життя в своїй хаті в інтересах трудящих?
«Чого ми чекаємо? Чому б нам не прибрати цих євреїв? Чому б нам не взяти в свої руки цю важливу для трудящих справу?