Зовсім інший характер мають погроми 1905 і 1906 рр., в яких чітко простежується участь влади. На Півдні Росії, як і в інших місцях, погромники були оточені озброєними поліцаями, а іноді й солдатами, які захищали їх від усіх нападів «відділів самооборони». Останнім не давали потрапити до місць погромів, або в них стріляли, коли вони наближалися. Колишній вид самооборони (первісні групи, озброєні револьверами, ножами тощо) вже не був достатнім для опору. Тепер необхідно було організувати належним чином озброєні дивізії. Так було в Ризі в 1905 році. Погром, в якому брали участь поліція і військо, був задушений на самому початку озброєними латиськими відділами, які були по суті дисциплінованими, революційними військовими відділами. Там, де таких поділів не було, погроми, які мали характер військових каральні експедиції (Сєдльце, Білосток), пройшли благополучно для акторів. Щоб мати можливість чинити опір, уже не було достатньо самооборони в технічному сенсі цього слова, але була потрібна організація військових відділів, що було неможливо, окрім тих місцевостей, де склалися певні умови, де відбувалися такі речі, як відкрите збройне повстання (у прибалтійських провінціях).
Поклик до Самооборони обов'язково означав за таких умов заклик до збройного повстання.
З попередніх розділів можна побачити характер погромів в Україні в 1919 році. Оскільки їхньою метою було знищення єврейської нації згідно з конкретно розробленим планом і за допомогою озброєних регулярних військ або повстанських банд, які також були озброєні до зубів, для боротьби з ними необхідно було створити армію, подібну до армії агресорів. Із сумної хроніки подій під час погромів в Україні видно, що в переважній більшості випадків погроми в кожному разі припинялися лише після тимчасової поразки агресорів. Іноді, як ми побачимо пізніше, припинення відбувалося завдяки допомозі християнських елементів населення.
На початку хвилі погромів євреї вдалися до старого методу захисту, а саме підкупу командирів різних відділів. Заплативши значну суму владі, іноді можна було купити собі безпеку (як було у Кременчуці). Однак часто це не вдавалося. Гроші забрали, а розправи все одно тривали. Ні, у таких випадках було гірше, бо євреї вірили, що вони в безпеці, і не ховалися.