Частина 6

У п'ятницю та суботу, 16 та 17 травня, жодних ексцесів на вулиці Червоній не було. Ми бачили, як тягнуться лише чоловіки, які живуть на березі річки крадене майно. Говорили про два-три вбивства, але їх розцінювали як випадкові напади. Мешканці вулиці дедалі більше хвилювалися і почали шукати схованки. У неділю 18 травня о 6 годині вечора в пивницю Ротмістровського, де кілька сусідів шукали захисту від стрілянини, з'явилися четверо військових, відібрали в людей гроші, персні, чоботи і черевики і пішли геть, сказавши, щоб люди не сміли давати тривогу. Через півгодини вони повернулися і наказали чоловікам йти за ними на станцію. Вони заспокоювали жінок, що плакали й молилися, кажучи, що тим, хто не комуністи, на вокзалі нічого не буде. Чоловіки, їх дев'ятеро, пішли. На розі побачили ще одинадцять чоловіків під військовим конвоєм. Всього було двадцять чоловіків віком від 19 до 60 років, переважали старі. По дорозі на вокзал вони ображали, катували і били киями; їх змушували співати пісні, роздягали до нижньої білизни. Коли їх привезли на станцію, звідти вискочив чоловік, якого Ротмістровський не знав, і закричав: «Що за комуніст такий Ротмістровський, навіщо ви його сюди привезли?». Він схопив Ротмістровського за руку і з великими труднощами відтягнув його від солдата, який його проводжав і не відпускав. Ротмістровський хотів благати за своїх дітей, 19 і 33 років відповідно, але його рятувальник пояснив, що зараз не час заступатися за інших, що його життя в небезпеці, і штовхнув його у вагон. Він замкнув двері машини і пообіцяв якось доставити його додому. Коли він залишився сам і згадав слова свого рятівника, він зрозумів, яка небезпека загрожувала іншим дев'ятнадцятьом чоловікам, серед яких і його сини.