їх. Він дивився у верхні вікна й прислухався, але галас п’яних гуртів заглушав усе інше. Через годину-дві Ротмістровський упізнав при світлі ліхтаря Ткаченка, молодого селянина з сусіднього села Руської Поляни, і попросив його випустити. Селянин також упізнав Ротмістровського і погрожував розстріляти його на місці. Через деякий час Ротмістровський з жахом помітив, що його машина їде в напрямку Сміла. На під’їзді в Білозер’ї потяг зупинився, посадили та вивезли поранених. У Білозер’ї Ротмістровський знову побачив селянина (старого, одягненого по-селянськи, але озброєного) і попросив його виручити його, але селянин не звернув на нього уваги. Рано вранці вони прийшли до Сміла. Він шукав знайомих серед цікавих, які були на станції, але не знайшов. Раптом перед його автомобілем зупинився військовий. Він, мабуть, здивувався, побачивши Ротмістровського. Він приніс йому простирадло, загорнув у нього і пообіцяв за будь-яких обставин доставити додому. Він був комісаром, а раніше був портовим і добре знав Ротмістровського. Трохи пізніше до машини підійшов російський швець, який жив у Смілі, і сказав Ротмістровському, що давно впізнав його і хотів йому допомогти, але йому завадили і сказали, що до євреїв немає жалю. На Бобринському вокзалі Ротмістровському видали штани, кітель і гумові черевики та посвідчення на право їхати до Черкас. Але йому порадили залишитися на кілька днів у Смілі, оскільки не можуть гарантувати його життя в Черкасах. Він послухався їхніх порад. З інших дев'ятнадцяти, яких разом з ним привезли на станцію, вижив лише один. Він поранений таємно втік і дійшов додому. Усіх інших, включаючи синів Ротмістровського, 33-річного Срула та 19-річного Шиєра, розстріляли на станції.
ГЕТЦЕЛЬ СРУЛЕВИЧ РОТМІСТРОВСЬКИЙ.
b. Свідчення людини, яка уникла смерті