* Про особистість Верхоли, яка відіграла таку важливу роль у захисті євреїв Проскурова, див. Додаток, с. 214.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Отже, євреї не були самотні у своїй боротьбі за життя посеред бурхливого моря. Значна частина християнського населення була на їхньому боці. Не тільки в першому періоді погромів, під час військових погромів Петлюри і так званої «батьківщини», а й у погромах Денікіна, найкращі християнські елементи серед інтелігенції, а також серед робітників брали участь у євреях, часто ризикуючи при цьому власним життям. Звідси та страшна ненависть у згаданих вище статтях Шульгіна проти Ліги по боротьбі з антисемітизмом, яка діяла в Україні і збирала до себе найкращих російсько-українських інтелектуалів. Там ми побачили духовенство, професорів, учителів і представників вільних професій і робітників.
Допомога християнського населення часто приводила, як ми бачили, до стримування погрому; у багатьох випадках це також не мало жодного ефекту; все ж це мало величезне моральне значення для євреїв, які відчували, що вони не зовсім самотні й покинуті в смертельному жаху перед хвилею погромів, що наближалася.
Р — КІЛЬКА ЕПІЗОДІВ
Божевільна трагедія, яку ми розглядаємо з історичної та політичної точки зору, щоб оголити її коріння та виявити провину, є настільки жахливою, що людська мова є надто бідною на слова, щоб описати нескінченний відчай і безнадію та різні етапи людського нещастя, яке зазнали євреї в Україні. Один-єдиний епізод — різанина в Новомиргороді — символ усієї трагедії, живе вираження страшних подій.
Бандити увійшли в місто, озброєні та споряджені для пограбувань, вбивств і зґвалтувань. Євреї цього місця в смертельній тривозі ховалися зі своїми дружинами та дітьми на горищах і в підвалах будинків, у німому відчаї та безпорадності, і, ймовірно, також сумніваючись у доброті Всевишнього, який допускає такі жахіття. Бандити готувалися. На єврейському кладовищі була вирита могила. Липа була забезпечена для тих, хто, мріючи про життя та кохання, чекав дива. Але дива не сталося. Вбивці ходили від хати до хати, ґвалтували, били та вбивали. За ними їхали машини, на які посадили тих, хто ще не вмер від ран. Завантажені машини везли на цвинтар, куди без зволікань кидали живих і мертвих. The могили були покриті вапном, так що коли їх розкривали, багато тіл уже не можна було впізнати.