Нарешті погром закінчився, і за наказом отамана Клименка, ватажка повстанців, халявники зігнали євреїв і наказали збирати тіла вбитих по будинках і вулицях і вантажити на вози. Їх відвезли на єврейський цвинтар і поховали в трьох гігантських могилах. Євреям не дозволяли копати індивідуальні могили, усіх треба було швидко кидати в братські могили. Поки євреї, зібрані таким чином,
*Див. Додаток, стор. 248 і далі.
f Див. покази уповноваженого слідчого І. Г. Цифріновича у додатку, стор. 300 і далі.
батьки, матері, жінки, брати, сестри і діти, робили могили і плакали, їх ображали, знущалися і всіляко знущалися від повстанців. Жінкам під загрозою розправи заборонили плакати. Побачивши, як євреї ховали своїх мертвих, компанія повстанців, що проходила повз кладовище, почала співати веселих пісень*.
На кожному кроці зустрічалися найбільша моральна розбещеність, найвитонченіші тортури, свідчення садистських нахилів. Вбивці втратили всі людські почуття. На ділі були кровожерливі тварини. Ця атмосфера корупції охопила також молодь і дітей. Окружний агент комітету допомоги робить такий звіт:
5 червня селянин привіз до єврейської лікарні двох останніх євреїв Ладиженки (перед погромом у цьому містечку було 1600 євреїв). Це були дві молоді дівчини, жахливо понівечені, одна з відламаним носом, друга з поламаними руками. Зараз вони перебувають у Києві, страждаючи не лише зовнішніми травмами, а й венеричними захворюваннями, які заразилися від їхніх кривдників.
На Ротмістрівці в будинку розстріляли батька і сина. Батька потім повісили, і все це відбувалося на очах у матері та дружини. Мати благала, щоб і її вбили. Але бандити відмовилися, і оскільки вона продовжувала голосно кричати, вони вигнали її з дому. Там же, коли бандити винесли все з одного будинку, вони поставили до стіни всю родину з чотирьох осіб (батько 65 років, мати-ровесниця, син 30 років, дочка 28). Вони почали
* Див. Додаток, стор. 310 і далі.
з дочкою, щоб помститися батькам. Загинули всі, крім сина, який наче дивом залишився живий.