бік. Я зовсім втратив голову. Весь нещасливий випадок, що стався після цього, залишився в моїй пам'яті лише частково. Я все бачив, чув і робив, як уві сні. Я досі смутно пам’ятаю, як пароплав підійшов до берега, і на борт кинулися п’ятеро чи шість розлючених бандитів, озброєних зброєю, затупали ногами й наказали: «Євреї сюди, християни там!» Російські пасажири відійшли вбік. Потім з’явився новий наказ «Жінки в сторону». Чоловіків, очевидно, взяли на палубу. Якщо я не помиляюся, три жінки залишилися під опікою кількох бандитів. Незабаром повернулися бандити, які вийшли на палубу. Потім нас витягли на палубу. Ми почали плакати і втратили почуття. Бандити спершу схопили стару жінку і такою, як вона була, кинули в річку. Потім прийшов я. Я втратив свідомість. Не знаю, як мені вдалося попливти по річці. Я уявляю, що мене знесло течією. Я відчув під ногами болотистий ґрунт і виліз на маленький острівець, вкритий чагарниками. Скільки я там пролежав, не знаю. Коли я трохи прийшов до тями й озирнувся, то помітив, що на протилежному березі діється щось надзвичайне. Була стрілянина, крики та тривога. Я проліз глибше в осоку і лежав там. Мій одяг прилип до тіла, мої кінцівки заніміли, я відчув нестерпну сухість у роті. Так я провів два дні і дві ночі. На зорі третього дня я побачив човен, у якому було двоє селян. Мені було ясно, що лежачи там я все одно мав би померти, тому я вирішив попросити селян перевезти мене на протилежний берег. Селяни погодилися і привезли мене аж у село Мешигір'я. Я увійшов у коридор монастиря і сховався під ним кроки. Скільки я там пробув, не знаю. Коли я відкрив очі, я побачив монахиню, яка мене доглядала. Вона була дуже добра, провела мене до своєї келії, напоїла теплим молоком, зняла з мене одяг, щоб висохнути, поставила мене біля печі, гладила мене по волоссю і намагалася якнайкраще втішити. Вона тримала мене кілька годин. Тоді вона сказала мені йти, бо через мене може постраждати весь монастир. Я пішов, але боявся шукати село. Тож я сховався на подвір’ї монастиря в кориті для свиней, яке було порожнє. Я ліг на мокру брудну землю, але й тут відпочинок був недовгим. Прийшов селянин зі свинями. Він не зробив мені нічого поганого, але сказав мені піти, бо він боявся. Такими тортурами я був підданий п'ять-шість днів. Я перебирався з одного корита в інше і з однієї нори в іншу. Що я їв, я не знаю, а якщо й знаю, то не можу цього сказати. Таким чином я був врятований. У селі бандити лютували весь час безперервно. До глибокої ночі стріляли, кричали, грали на баянах і співали веселих пісень.
Підписалася за свідка, яка не вміє писати, КАРПІРОВСЬКА ХАСЯ.
b. Пароплав Казак.
Свідчення Бара Борухова Могулевича, 39 років, м'ясника.