Козаки розходилися по місту, групами входили в хати, крали гроші та майно, били старих, знущалися над жінками, вбивали євреїв. Багато з тих, кого вони готувалися розстріляти, купили собі безпеку за гроші, ціна викупу була дуже значною. Так пізно ввечері кілька козаків з'явилися в будинку Розенмана. У цьому будинку, крім старенької матері і двох доньок, було двоє синів, один з яких кілька тижнів лежав у ліжку хворий. Сина, який був здоровий, вони прийняли за росіянина (на вигляд він, правда, не єврей), і сказали йому йти, але, виявивши, що він син дому, затримали його. Вони також вимагали, щоб хворий син одягнувся і пішов з ними. Але, переконавшись, що він справді тяжко хворий і не може встати, вони задовольнилися тим, що залишили біля його ліжка одного козака; криничного сина вони винесли на двір, де на них чекали інші козаки. Там поставили його до стіни, а один козак повантажив свого
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
пістолет. Юнак став благати їх не вбивати його, обіцяючи великий викуп. — Дайте дванадцять тисяч, — попросив один із козаків. Хлопець запевнив, що цю суму за нього заплатить родина. Тоді козаки завели його в хату, де лежали в непритомності мати і сестри. Вони привели жінок до тями, і жінки почали шукати в будинку гроші. Але в будинку знайшли лише дві тисячі рублів. Козаки погодилися взяти ці гроші за умови сплати решти 10 000 карбованців наступного дня до 10 ранку. Сказали, що в цей час з'являться, і якщо гроші не віддадуть, то всіх переб'ють.
Справді, наступного дня вранці в призначений час з’явилися двоє козаків і, отримавши за домовленістю 10 000 карбованців, заявили, що тепер Розенмани можуть жити спокійно, оскільки їхні імена будуть записані в штабі і ніхто їх більше не турбуватиме. Козаки дотримали слова. Розенманів більше не турбувало, тоді як різні партії козаків відвідували інших євреїв, причому пізніші партії брали все, що не вдалося отримати їхнім попередникам. Козаки абсолютно нічим не гребували; зняли з євреїв одяг і взуття. Характерно, що козак, який вивів Розенмана на розстріл, справляв враження освіченої людини; у нього були чисті руки, на них сяяли коштовні персні. Він говорив з помітним польським акцентом. (Свідчення Розенмана, с. 27.)