Частина 7

І/го червня через вікно до моєї пивної зайшов чоловік з угруповань Козьякова і Попова зі зброєю в руках і вимагав гроші. При наближенні банди я сховав сім'ю в погребі. Я, немічний старий, залишився в хаті сам. Я відразу дав чоловікові 100 рублів. Потім зайшов інший солдат, сказав, що він начальник і наказав першому віддати гроші. Невдовзі з'явилися інші і за згодою начальника почали грабувати мій будинок. Після того, як вони забрали все, що я мав, вони вимагали, щоб я, як вони стверджували, комуніст, пішов до штабу з моїм 50-річним племінником Менделем Винокуром. Персонал перебував у підвалі будинку Фельдманів, де вже було кілька жертв, яких привезли до бути забитим. Одного за одним забирали в льох. Керівник був ад'ютантом Попова і Шевченка. Був наказ: «Ріжте їх, щадьте кулі!». Біля дверей стояли двоє катів, росіянин і молдаванин, із оголеними шаблями в руках. Була команда: «Раз, два, три, удар!» Коли моя нога торкнулася найнижчої сходинки підвалу, я отримав приголомшливий удар шаблею, один по руці, другий по голові. Хоча я відчував, що ще можу стояти на ногах, мій інстинкт підказував мені, що краще впасти в темряву внизу, подалі від моїх катів. Я впав на мокру, слизьку підлогу, забруднену моєю та чужою кров’ю. Однією ногою я торкнувся тіла, яке було зовсім невпізнанним. Я почав відчувати себе. Повсюди були трупи. Біля мене було дванадцять. Де-не-де чулися тихі стогони. Незабаром на мене впало нове тіло. У темряві я впізнав свого доброго друга, шістдесятитрирічного Шмуля Пастернака. Він стогнав, але намагався злегка торкнутися мене і прошепотів: «Ша, ша!» (Мовчи.)