Коли я починаю описувати криваві події, очевидцем яких був від початку до кінця, мене проймає тремтіння. Мені це надто важко, бо куди я гляну, я бачу одне й те саме — кров, кров. З якого б боку ви не підходили до трагедії, під яким би кутом не розглядали її, вона виглядає жахливою і жахливою як з огляду на вчинки диявольських інтелектуалів цього місця, образи й тортури, яких вони завдавали своїм жертвам, так і з огляду на організацію та поширення районів, у яких відбувалися переслідування, диявольську жагу крові, яку виявляли натовп і люди. секретність плану, який виношувався задовго до цього нещасливого дня і вперто виконувався до найменших подробиць. Так, це дуже страшно, щоб описати все це. У мене таке відчуття, ніби я сам починаю вбивати людей. Але нічим не поможеш. Мені доведеться нести свої спогади з собою до кінця. Ми, очевидці, які бачили ті потоки крові; хто чув стогін мучеників; плач і голосіння сотень вдів і сиріт, братів і сестер і дітей;
який вісім днів чув жахливий дзвін дзвонів на всіх церковних вежах; які бачили погромників, катів з вилами, лопатами, сокирами, кирками — ми, які все це бачили і чули, — мічені люди, люди, що відійшли від життя.
Як повінь налетів озброєний повстанський загін, відігнав червоноармійців, частина яких побігла на станцію, а інші приєдналися до повстанців. Чути було крики людей, охоплених дикою панікою, шалений і безперервний бій дзвонів, який вселяв у наші серця страх і сповіщав про бурю. Я був охоплений страшним хвилюванням і розпачем і поспішив до міста. У місті розігрувалися звичайні сцени погрому. З усіх боків збігалися чоловіки зі зброєю в руках. Вони грабували, вони кричали, вони глузували: «Тепер де ваша Червона Армія? Здайте зброю, або ми вас заб’ємо». Ця вакханка тривала якийсь час, поки не почали витягувати всіх чоловіків і хлопців, бити їх і виносити. Одні казали, що їх оштрафують, інші казали, що посадять і розстріляють. Таким чином до вечора були схоплені майже всі чоловіки, крім тих, хто вмів добре ховатися. Місто було як мертве. Зібраних чоловіків і кількох батьків, братів, чоловіків і дружин, які прийшли за власним бажанням, забрали в будівлю колишнього комісаріату.
Страшна й тривожна ніч опустилася на місто. Тиша була, як у могилі, подекуди порушувана пострілами й нестерпними криками. Вранці стало відомо, що вночі бандити вбили в їхніх будинках вісімнадцять осіб, серед них дві жінки.
Наступного дня банди активізували свою погромну діяльність. Вони бігали по всьому місту, займалися грабіжництвом і грабіжництвом, вчинили кілька вбивств, розшукали таємних осіб і відвели їх до будинку комісаріату, який разом із усією вулицею був перегороджений від міста, щоб ніхто не міг ні влізти, ні вийти.