терору та погроз задушити та вбити один одного. Почався кривавий танок смерті. Виблискували ножі, свистіли сокири, використовували спеціальну зброю, використовували кирки та підбори черевиків. Утворилася ріка крові, в якій плавали жертви. Були тортури і знущання, яких світ не знав. Мертвих і напівмертвих тіла оскверняли, червоні бантики, змочені їхньою кров'ю, прив'язували до грудей зі словами: "Ось вам і ваша комуна!" Тут Беерман і його дві дочки були вбиті в найзвірячіший спосіб, оскільки остання впала на шию їх батька і благала дозволити їй померти з ним. Батько Могильов теж помер, і його дочки звернулися з тим же проханням, що й інші. Там же загинув і Дойчман з чотирма своїми синами, старшому з яких було 28 років, наймолодшому 15. Тут загинули всі п’ятеро братів Капхунів, їхнього батька минулого року вбили бандити. Тут мученицька смерть прийшла до батька з трьома синами відповідно десяти, дванадцяти і тринадцяти років; двом батькам і їхнім єдиним синам; тут загинули два восьмидесятилітні, і тут Боссаковський помер на руках своєї дружини (яка дивом знайшла вихід із цього пекла) від рук Коссубського. Подивіться на будівлю Комісаріату або запитайте цього живого свідка — вони розкажуть вам страшну історію, зміст якої не всім зрозумілий, але яка звучить у наших вухах як смертний вирок.
Таким чином протягом п'яти годин, з п'ятої до десятої вечора, було згасло кілька сотень людських життів.
Коли кривава робота закінчилася, частина грабіжників поспішила підтягти машини, щоб вивезти тіла замучених до водойм, де цукровий завод зливає воду під час роботи. Там, за версту від міста, був приготовлений рів, як могили на фронті, куди скидали понівечену людську масу.
Інша банда бандитів накинулася на охоплене терором населення, почала витягувати з будинків тих, хто залишився неушкодженим протягом дня, як, наприклад, хворих на тиф, реконвалесцентів тощо, і вбивала їх на очах у їхніх родичів, знущалася над дівчатами, грабувала і грабувала, поки раптом не з’явилася група оборони, яку сформували й організували самі злочинні лідери, коли вони усвідомили жахливість, яку вони вчинили та злякалися власних вчинків.
Що сталося в місті першого ранку, коли стало відомо, що всі зібрані в комісаріаті вбиті, неможливо повідомити — плач, ридання, зойки, істеричні крики, божевілля, непритомність і смерть від паралічу серця. Усі плакали, небо й ангели, безкорисливі зірки й нещасні люди — море сліз і нескінченного відчаю. Зруйновані вдови та діти-сироти посилали грізні прокляття на весь світ, кидалися в безмірному горі на землю і благали смерті в Бога.