За свідченням свідка Маранца (стор. 17-32), він суботнього ранку, одягнений солдатом, прийшов вулицею Олександрівською до будинку Трахтенбергів, де, як він дізнався потім, був більшовицький штаб. Він помітив біля будинку багато робітників, одягнених у солдатів. Один із них попросив його приєднатися до них. Потім він перейшов на інший бік тротуару. У цей час він помітив, що козаки коменданта Ківерчука на чолі з його помічником Новицьким їдуть коні зі станції в напрямку будинку Трахтенбергів. Тоді він звернувся до знайомого російського робітника, який стояв там, і запитав, що означає поява Новицького. Другий відповів: «Новицький з нами і стоїть на чолі повстання». Але не встиг він закінчити речення, як той самий Новицький голосно наказав: «Заряджайте рушниці». Незабаром пролунав залп. Як згодом виявилося, це вбило молоду жінку, дочку Трахтенбергів, які володіли будинком, яка перебувала у своїй кімнаті. Більшовики, що оточували будинок Трахтенбергів, розбіглися, і повстання було остаточно припинено. У різних частинах міста було чути й інші залпи, але, очевидно, холостими патронами. На станції знову зосередилися гайдамаки. У місті відбувалися арешти, а на вокзалі накривали столи для розваги гайдамаків. Отаман Семосенко, цього разу за повною згодою з Ківерчуком, приступив до виконання обов’язків коменданта гарнізону. Свій вступ на посаду він відсвяткував розкішними гостинами гайдамаків, а після обіду напоїв їх горілкою та коньяком. Наприкінці бенкету він виголосив до гайдамаків промову, в якій описав тяжке становище України, зусилля, які вони докладали на полі бою, і додав, що найнебезпечнішими ворогами українського народу і козаків є євреї, яких необхідно винищити, щоб врятувати Україну і себе. Він вимагав від козаків присяги виконати свій священний обов'язок і винищити єврейське населення; але в той же час вони також вимагали присяги, що вони не будуть грабувати єврейське майно. Козаків привели до знамен і дали присягу, що будуть різанину, але не грабіж. Коли унтер-офіцер запропонував замість розправи стягнути з євреїв контрибуцію, Семосенко погрожував йому розстрілом. Знайшовся також один капітан, який заявив, що не дозволить своїй роті вбивати беззбройних людей. Цього капітана, який мав важливі зв’язки в уряді Петлюри, разом із ротою вислали за місто. Інші козаки вишикувалися в шеренгу з музикою на фургоні і санітарним корпусом позаду і рушили в місто вулицею Олександрівською, де розбилися на окремі групи і розсіялися по бічних вулицях, густо заселених євреями. (Див. т. II, с. 14, свідчення Балінера.)
Різанина