До Коростеня я прибув 12 березня. Приблизно за два дні до Коростеня прийшла свіжа рота Червоної Армії. Тринадцятого числа один із них зайшов до крамниці єврейки і взяв близько двадцяти фунтів цукру, не заплативши. Єврейка вибігла на вулицю і здійняла крик. Офіцер, що проходив повз, зупинив червоного солдата, відібрав у нього цукор і, вдаривши по обличчю, заарештував. Його товариші з тієї ж роти взяли його участь і вимагали від коменданта, щоб їхнього товариша звільнили, а офіцера видали їм. Бійця звільнили, але офіцера відмовили у здачі. Потім почали проводити збори, а о 20.00 год. відкрив безперервний вогонь у повітря з гвинтівок і рушниць. Цей розстріл став сигналом до початку єврейського погрому. Почався погром. Один єврей, кантор синагоги, був убитий. Погром припинився,
внаслідок несподіваної канонади з боку петлюрівців, які почали наступ на Коростень.
Мені не вдалося зібрати свідчень ні про цей погром, ні про той, що йому передував, оскільки наступного дня я змушений був покинути місто під безперервний гуркіт гармат.
II. МІСТО ПРОСКУРІВ
Проскурів має вигляд дуже жвавого міста, в уряді Поділля. Його населення становить 50 000 осіб, з яких майже 25 000 — євреї. Його демократична муніципальна рада складалася з 50 членів; 26 християн і 24 євреї. З єврейських членів 18 балотувалися за єврейськими квитками, інші — за загальносоціалістичними. На чолі ради в Проскурові, як і майже всюди на Поділлі та Волині, стояли поляки. Бурмістром був поляк Сікора, а головою міської ради був поляк доктор Ставінський.
В адміністративних справах Проскуровом керували військовий комендант Ківерчук і комісар Таранович. Перший був на військовій службі ще за царя, а другий був колишнім учителем. Місто захищало ополчення, яке підпорядковувалося переважно коменданту. Міська влада, не зовсім довіряючи міліції, організувала власну варту, яку називали «вартою». На чолі цієї гвардії стояло Центральне бюро, головою якого був Християн Рудніцький, а віце-президентом єврей Шенкман. Оскільки муніципальна варта складалася переважно з євреїв, вона зовсім не користувалася прихильністю коменданта Ківерчука, і він чинив їй усілякі труднощі.
Ще за царя в Проскурові були в наявності не тільки всі легальні партії, а й нелегальні. Зрозуміло, що після падіння царизму громадсько-політичне життя в Проскурові значно пожвавилося. — За гетьмана представники соціалістичних партій у Проскурові, а особливо більшовицькі, неодноразово зазнавали репресій. З падінням гетьманату та приходом петлюрівського режиму більшовицькі загони в Проскурові продовжували існувати, але нелегально. Але в цілому всі соціалістичні групи Проскурова, не виключаючи навіть більшовиків, утворили спільний фронт, який очолив бундівець Йоффе.